Інші, ніж решта

Я їх майже не знаю - цих камуфльованих легінів, чиї легені у газарді виштовхують крізь хрипаті глотки в задиху жорстокої сутички:

- На палю!

Але вже навіть той, хто бачить їх легіон лише крізь оману призм УТ-1 та Останкіно, розуміє - вони інші. Інші, ніж решта.

Ось вони йдуть на герць з осатанілою "королівською раттю". Нащо? З їхньою б люттю та в рекет - мали б собі гучне ім'я, каділляк та купу баксів. Але їх чомусь не вабить солодкий шлях "крутих" крутіїв.

Там, під стіною прозорих щитів, за якою ховаються брудні погані менти, під тою стіною, що схожа на фалянгу спартіатів, яких невідомий пустун раптом позбавив честії та чеснот - що вони там здобудуть для себе? Їх там чекає хряскіт черепів під чавунною гумою кийків, тортури, можливо – каліцтво та злидні. У злиднях зараз живуть старі вої УПА, які вже не мають навіть табірної пайки, а їх кати запихаються пайком ветерана НКВС і гонорово святкують День Перемоги. Тепер про такий розклад мріють беркутята та змопівці... Але що ж там треба тим камуфльованим хлопцям?

Їм ставлять у провину те, що їм байдуже, за що битися. От, як подейкують, вони й пруться у теє палаюче пекло Чечні. А я пригадую ще одного розбишаку, який колись подався отак допомагати грекам. Це був лорд Байрон. До речі, він якось зізнався: "Важко сказати, яка форма правління гірша, бо погані усі. Але демократія гірша за всіх, бо що вона таке, як не аристократія негідників ?.."

Вони не бажають коритися аристократії негідників. Вони знають, що мають стати аристократами самі та власноруч.

Плямистий камуфляж та хакі вже майже століття вживаються для маскування. На театрах першої світової над цими новаціями спочатку знущались. Але невдовзі глузіїв поменшало - смерть обминала непомітних камуфльованих, кулі шукали червоні, блакитні, золоті кольори старих одностроїв.

Тепер уперве камуфляж виконує протилежну ролю - він має навідріз від юрби означити аристократію шалених майданів. З його плям знову глузують - хтось більш-менш дотепно, хтось брутально, у розпачі. Але загони глузуючих - червоних, голубих, золотих - знов таки меншають...

Плямиста бавовна - як символ довічної аскези того, хто має право на владу. Саме аскези, зовнішньої та внутрішньої, не вистачало вже багатьом поколінням українських можновладців - як доморослих, так і зайд.

Це для них був непотріб - вони дерлися до влади задля брюха, не духа.

Влада - це річ, за яку дарма битися. Її просто беруть, проходячи повз.

Звісно - так може не кожний. Ось чому, хоча й не можна, але за неї б'ються всмерть.

Коли за владу починають битися, виходять дурниці. Ось десь там на півночі українець генерал Лебідь будує Конгрес російських общин і твердить, що Вкраїну треба розділити на східну та західну...

Але зараз рідкість навіть добра бійка за владу. Її тепер просто видурюють в юрбища. І одержує її той, хто гидкий меншій кількості голоти - це норма сучасних конституцій, закон усіх демократій. Демос, тобто плебс, - ось справжній ворог кожної нації, господар демократичних держав, найстрашніший князь світу, в якому вже майже все купляється та продається.

Якийсь американець, рахуючи геніїв, що жили на землі, залучив до реєстра опріч фільософів, митців та правителів ще й видатних бізнесменів... Мені подобається, що ці "плямисті", ці хлопці в камуфляжі, здається, зовсім не мають крамарського хисту. І я плекаю надію, що завдяки цьому вони не влаштують торговища у храмі. Мабуть і мій читач не відкриє у притворі міняльну лавку та не винесе на продаж до престолу голубів, навіть якщо це будуть ті горезвісні євнухи миру. Бо якщо тебе цікавить не попса з вуличних книжкових розвалів, а біль держави та нації - ти теж інший, ніж решта. Тож бери в свої руки бича, вижени з храму вівців й волів, порозсипай міняльникам гроші, поперевертай їм столи.

Історію завжди робили інші...

Олександр Деревицький

Найближчі відкриті тренінги Деревицького