Кожного разу, готуючи тренiнг для фiрми замовника та адаптуючи його програму до специфiки їхнього бiзнесу, я сам собi дивувався:
- А нащо тут така ретельнiсть? Адже скiльки вже тренерських рокiв за спиною...
Але є питання, вiдповiдь на якi мiститься за облонкою "Я". i нещодавно, розгорнувши пєлєвiнського "Чапаєва та порожнечу", я вiдшукав вiдповiдь на своє старе запитання. Ось три абзаци, де мiстилась тая вiдповiдь:
"Кавабата, пiдводячись iз пiдлгоги i пiдходячи до одного з стелажiв, сказав: — Це також є одним з принципiв нашоï фiрми. Ми завжди намагаємося проникнути глибоко в душу того народу, iз яким ведемо справи. Рiч тут не в тому, що ми хочемо видобути завдяки цьому якийсь додатковий прибуток, зрозумiвши... Як це росiйською? Ментальнiсть, так?
Сердюк кивнув.
— Нi, — продовжував Кавабата, вiдкриваючи якусь велику папку. — Рiч тут швидше в бажаннi пiдняти до мистецтва навiть самую далеку вiд нього дiяльнiсть. Тобто, якщо ви продаєте партiю скорострiлiв, так би мовити, в порожнечу, iз якоï на ваш рахунок надходять невiдомо як заробленi грошi, то ви мало чим вiдрiзняєтеся вiд касового апарату. Але якщо ви продаєте ту саму партiю скорострiлiв людям, про яких вам вiдомо, що кожного разу, коли вбиваючи iнших, вони мають каятися перед трьома iпостасями творця цього свiту, то простий акт продажу пiднiмається до мистецтва i набуває зовсiм iншу якiсть. Не для них, звiсно, — для вас. Ви в гармонiï, ви у єдностi зi всесвiтом, у якому ви дiєте, i ваш пiдпис пiд контрактом набуває такого ж екзистенцiального статусу..."
Тобто намагання отямити бізнес мого замовника були для мене кроками в екзестенційне єство власної справи. Саме завдяки цьому збут моїх набоїв жорстких переговорних технольоґій, які я окремо налагоджував для кожного замовлення та якими мої клієнти нищать один одного, ставали живою фарбою високого тренінгового пензлярства..
От чому я не заздрю колегам, для яких клієнтські шеренги є лише стрічкою фахового конвейеру!
О.Деревицький, 2004
