За людиною меча - викладач.
Ця ремарка - переспів клясичної моноґрафії Ернеста Ґелнера "Нації та націоналізм" (глава "Індустріальне суспільство"), із якою можна познайомитись на
http://litopys.narod.ru/gellner/gel04.htm. Клясик колись написав: "Основа сучасного суспільного устрою - не людина меча, а викладач. Не гільйотина, а диплом про освіту є головним важелем і символом сучасної державної влади. Монополія на законну освіту нині є набагато важливішою за монополію на законне насильство".
Через відмову від ядерної зброї ми здалися навалу чужинецьких когорт, але тепер світи звойовують не коґорти, а катедри, і не мечем, а менеджементом та маркетингом. Тобто ми програємо двічі.
І то не було б такою страшною образою, коли б той програш ми мали вже сьогодні, - за провиною чимчикує розплата. Програш катедрам зайд обмине нас, але розчавить нащадків.
Чому?
Ернест Ґелнер роз'яснює:
"Згадаємо ще раз загальні базові риси індустріального суспільства. Суцільна грамотність і високий рівень арифметичних, технічних і загальних умінь є необхідними передумовами його функціонування. Члени цього суспільства мають бути мобільними, готовими до того, щоб перейти від одного виду діяльності до іншого, повинні мати базову загальну освіту, яка уможливлює користування інструкціями і наборами правил у рамках нового виду діяльності чи професії. В процесі роботи вони мають постійно спілкуватися з великою кількістю інших людей, з якими їх раніше ніщо не пов'язувало, - це спілкування має бути зрозумілим і не потребувати знання контексту. Вони також повинні вміти спілкуватися за допомогою письмових, позаконтекстуальних неперсоніфікованих стандартних послань. Відповідно, це спілкування має спиратися на стандартизовану, спільну для всіх мову і правопис. Освітня система, яка гарантує таке соціальне досягнення, стає всеохоплюючою і вкрай необхідною, але водночас вона втрачає монополію на доступ до світу письма: її клієнтура збігається з усім суспільством, а можливість заміни індивідів усередині освітньої машини стає такою самою, як і в інших сегментах суспільства, і навіть легшою. Очевидно, окремі видатні викладачі й дослідники можуть бути неповторними і незамінними, але середнього професора або вчителя дуже легко, іноді цілком безболісно можна замінити людиною не викладацької професії.
Що все це означає для суспільства та його членів? Можливість отримати роботу, гідність, почуття захищеності й самоповага особистості - усе це для більшості людей зазвичай пов'язане з їхньою освітою; кордони культури, в межах якої вони здобули освіту, є також кордонами того світу, в межах якого вони можуть дихати як фахівці та соціальні істоти. Освіта людини є її найціннішою інвестицією, зрештою, саме вона визначає ідентичність. Сучасна людина віддана не монархові, не краєві чи вірі, що б вона про це не казала, вона віддана культурі".
Із наведеного випливає те, що нашіх нащадків контролюватиме чужа культура. А через це вони будуть програвати у визисках роботи тим, для кого культура-керманич є рідною. Тобто кордони світу буде перемежовано на корист чужинцям - і саме за рахунок нашіх дітей буде розширено простір дихання "чужіх фахівців та чужіх соціяльних істот".
Все це є ще однією причиною, яка перетворює національну приналежність бізнесової освіти співвітчизників у надважливий фронт державної безпеки. Але на цьому фронті боротьбу сьогодення ведуть лише відчайдухи-партизани.
За кого ти?
Олександр Деревицький
