В українському суспільстві існує хибний міт щодо вкрай дієвого та навіть аґресивного характеру сучасного бізнесового кола.
Це зухвала брехня, яка працює виключно на те, аби залякати цим життям тих, хто тільки збирається в нього зануритись.
Так, є, звичайно, якась кількість фігур, які можна охарактеризувати саме за допомогою прикметників "дієвий" та "аґресивний", але середній підприємець та ділок не є ані революціонером, ані новатором, ані лідером.
Коли перша хвиля комерціялізації країни дійсно надала цілу низку яскравих фіґур, що прийшли з кримінальних кіл, комсомолу, радянських апаратників, із винахідливої інженерії та сміливої науки тощо, то решта мобілізуючих суспільних поштовхів перетворила бізнесову спільноту на багнисту трясовину.
До цього знесилення персонального складу спричинилося багато факторів. Найбільш впливовими є два.
Перший фактор: відсмоктування перспективної молоді за кордон. Якщо Сполучені Штати позбавили нас найкращих програмістів, то тепер Росія позбавляє фахівців-комерсантів. Найшвидше туди подалися ті, хто мав схильність бути не заробітчанином, а ґаздою.
Другий фактор: переваги нехай злиденної, але тихої та відносно спокійної кар'єри на ролі найманого працівника відбивають молоді будь-яке бажання навіть наближатися до небезпечного берегу самостійного, свійського бізнесу.
Замість наставлення молоді на шлях власного пошуку долі, на наслідування горезвісного "прикладу старших" працюють найсильніші ланки освітянського ланцюга - сім'я та школа.
Олександр Деревицький
