Волгоград. Готель – колишній обкомівський. Але й тепер також...
– Алло! Добрий день! З дівчиною відпочити не бажаєте?
– Ні. Не бажаю.
– Да-рем-но... – й повісила трубку.
Хоч би запитала – чому? Я б відповів:
– Тому що ти, голубко, просто програмуєш мене на відповідь "ні". Запитала б: "Хочеться ввечері відпочити?" Я б погодився, що хочеться. Залишилося б лише провести легку корекцію форми відпочинку, що передбачається...
Знову дзвінок:
– Відпочити хочете?
Містика! На льоту, заочно навчаються!
– Хочу. А в спокої залишите?
– Фу який!.. – і повісила трубку.
Ну як можна обривати настільки підбадьорюючі переговори? Ну сказала б: "У спокої? Залишу! Потім. Якщо захочеш..."
Тепер я зрозумів, чому в цьому готелі на телефонному дроті бовтається тумблер – тому що дзенькіт знову:
– Приємно відпочити бажаєте? – вже новий голос.
Треба ж – все поетичніше...
– Бажаю. Але проблема з готівкою. Візьмете з "Візи" чи за безготівкою?
Нічого не відповіла, просто торохнула трубкою.
Ось і захочеться, але не дадуть! Одне слово – шльондри...
Олександр Деревицький
