ТУТ і ЗАРАЗ. ВСЕ і НЕГАЙНО!

Тренер продаж Деревицький не переповідає переклади закордонних книжок, бо має за плечима власні роботи. Його Школа живе ТУТ. Через це ми не намагаємось калькувати американські та европейські техніки комерційного спілкування. Можливо, вони десь і файно працюють , але - то в Техасі та Римі...

Цей Деревицький прийшов до фаху бізнес-тренера не зі світлих катедр психольогії, а з пилу та бруду власних вуличних та офісних продаж. Він з тих років, коли ще майже ніхто не вірив, що бізнес та вся ця комерція з'явились надовго. Колись тим, хто в дев'яносто третьому за збройною амністією здавав контрабандно придбані пістолети, поставлять пам'ятник - як першим комсомольцям. Багато кого постріляли, але решта вцілілих хлопців зробила те, що ЗАРАЗ в Україні вже можно назвати бізнесовим середовищем. Він вчить не тому, як "треба за теорією", а тому, що є в світі живої комерції. Якщо Ви звикли до клясичних американських тренінгів, то Вам краще залучити до навчання Вашого торгового персоналу не Деревицького.

Подейкують, що ми вчимо не конче білим прийомам та засобам переговорів та продажу. Хочете "білого спілкування" - то йдіть та програвайте "сірим"! А нам важливо, щоб наші учні були готові до реалій сучасного вітчизняного бізнесу.

Ми спираємось на звичайний життєвий досвід нашіх слухачів, бо людину, яка має добру роботу та здорову родину не треба вчити продавати - їй досить показати, як воно звичайно маніпулює родиною та як світ маніпулює нею. ВСЕ - життєвий досвід і побутові навички - нам все допоможе.

Школа сповідує прагматизм та сповнена скепсісу щодо кабінетних теорій особистих продаж. Знання Школи можна застосувати НЕГАЙНО.

І це наше гасло: ТУТ і ЗАРАЗ, ВСЕ і НЕГАЙНО!

Коли вже крам є сьогоденням, то це має бути принаймні весело.

ТРОХИ ПРАВДИ

Трохи правди. Не вся. Зовсім трішечки... Бо забагато пошкодить.

Ті історії, які ми тут розповідаємо, багатоцільові. Вони відрізняються за масштабом, але всі поділяються на дві групи: явні й одна прихована.

Явних цілей багато. Звичайно, ми хочемо навчитися продавати. Й тому вивчаємо правила й реальні історії продажів, знайомимося з трюками продавців і згадуємо власний купівельний досвід.

Ще ми хочемо навчиться вчитися продажам самостійно. Так, щоб впоратися потім самому й обходитися без книг, без тренерів. Ні, не тому, що книги й тренери погані. Просто ми дорослі люди й у нас залишається все менше й менше часу на те, щоб вдосконалювати себе. А навчившись учитися, ми можемо кожну робочу годину бути у власній школі.

Крім цього ми хочемо рости. Для деяких з нас посада продавця, як короткі штанці, стане згодом тіснуватою. Й йому вже сьогодні варто підготуватися до того, що доведеться когось навчати: агентів своєї мережі, продавців своєї торговельної групи...

І, нарешті, ми вголос висловили намір зробити хоча б ескіз якоїсь української школи перемовин та продаж. Навіть сформулювали: "в інтересах економічної держбезпеки"...

Ну, а що стосується тієї єдиної прихованої мети, то...

Про неї, взагалі й говорити не зручно. Про такі речі люди кажуть зрідка. Так рідко, як рідко серед прослуханих нами міфів траплялися історії про створення міфу.

І це нормально. Міф - щось героїчне, красиве, щось рафіноване й стерильне. Міфи існують начебто самі собою, без творців. "Слова народні"... Скажи про те, що збираєшся створити міф, і відчуєш як на тебе косо позирають і споживачі міфів, і колеги-міфотворці, які традиційно бажають краще залишатися в тіні.

То ось вона правда - ми створюємо тут міф. Це брудна робота. Як у тих, хто добуває і транспортує глину, хто місить і формує її. Але для того, щоб продемонструвати вистиглу й вийняту з цих форм бронзу, фартух і рукавиці робітникам вже не потрібні - адже залишається лише один чик ножиць, щоб розрізати червону стрічечку. А потім екскурсоводи теж обійдуться без спецівки, тому що зі спеченим міфом мати справу значно простіше...

Я пройшов крізь багато професій.

Я зустрічав геологів, авіаторів і моряків, які багато натерпілися від свого жорсткого ремесла, але щиро його любили. Вони любили це ремесло за його минуле, за його професійну надію, за те, що воно - не стільки професія, скільки спосіб життя.

Я зустрічав хірургів, інженерів і письменників, які не те, щоб любили своє ремесло, але любили його результат - те, чого вони досягали, що створювали, що залишали жити після себе.

Я зустрічав військових і бандитів, які не любили свого ремесла, але любили його ауру. Деякі з них, як альпіністи, любили "спускатися з вершин".

А сьогодні я зустрічаю колишніх геологів, авіаторів, моряків, хірургів, інженерів, письменників, військових і бандитів за прилавком, з портфоліо комерційних представників і вже із зовсім агентським виразом обличчя. Вони залишилися без міфу. Але мова й турбота не тільки про них.

Ніде не дінешся - доти, поки знову не прийдуть героїчні часи, у комерцію будуть йти вчорашні хлопчики, які в дитинстві мріяли стати геологами, авіаторами, моряками, хірургами, інженерами, письменниками, військовими й бандитами. Їм міф потрібен ще більше.

Їм потрібен міф тому, що сьогодні вони ненавидять свою роботу й життя. Вони ненавидять багатих діловарів, які нехтують ними через прилавок. Вони ненавидять жебраків, які заздрять їм через прилавок. Вони йдуть додому й несуть туди бруд свого ремесла. На цьому ростуть їх діти.

Можливо, торгових хлопців було б краще не чіпати. Нехай переповнять їх невдоволеність і злість, і тоді вони що-небудь змінять у цьому світі. Але чомусь здається, що не злість забитих людей повинна змінювати цей світ...

Взагалі ж, якщо чесно, то комерційний міф є. Його можна було б просто запозичити - з європ і америк. Але він мені не подобається.

Я не вірю в чесність схеми, за якою реалізується так звана "американська мрія": "від робітника в мільйонери". Нічого не можу з собою зробити...

Я не знаю, на чому повинен бути вибудований вітчизняний комерційний міф. Так художник, захворівши якимось баченням, замазує палітру, сподіваючись у випадковій комбінації кольорів побачити Ідею...

Хоча, звичайно, лукавлю... Напевно, ідеєю-фікс створюваного українського торгового міфу колись стане сполучення слів - "олюднення продажів", яке виникло випадково.

Як колись сказав Марко Поло: "Комерція - один з інструментів олюднення світу". Хоча зізнаюся - брешу. Марко Поло цього ніколи не говорив. Але в межах створюваного міфу ці слова все одно доведеться вкласти в його або в мої Міф про комерцію потрібен не тільки для того, щоб нею не гидували. Гидуй або не гидуй, але їсти хочеться. Ось ідуть же в асенізатори й міліцію й без будь-якого міфу...

Міф про комерцію потрібен для того, щоб чоловіки, які йдуть крізь неї, не забули про те, хто вони. І щоб у теплі й затишку пошесті нового часу не забули того, як надягається автомат: через голову чи через ноги. І щоб могли роздивитися людину навіть крізь прищур вікна каси. Й самому залишитися людиною. Здатною іронічно ставитися до часу й до себе, здатною в мареві загального чаду відрізнити вічне від лушпиння.

Ха! Ми й майбутній, навіть недобудований, український комерційний міф вже встигли ідеологізувати й розглянути крізь нього якісь рубежі. В європах і америках торгують заради прибутку, а нам його наперед хочеться виправдати. Хоча б - міфом.

Просто ми - зовсім інші. Більшість нас - нормальні здорові арійці-азійці, варвари, зухвала вічна Орда.

Ну а поки - торгуватимемо, арійці! Точніше - повчимося торгувати.