Вже декілька разів чув скарги від співвітчизників:
– Їздив у Москву на тренінґ командотворення. Спробував запровадити у себе - не виходить...
– Скопіював у своїх російських партнерів систему тім-білдінґу. Щось не працює...
То чи не можуть ці невдалі мавпування та розчарування підштовхнути до пошуку якихось принципових, засадничих відмінностей поміж царинами, теренами, народами? А вони дійсно існують.
Пригадайте споконвічний руський діялог:
– Чиї це валянки?
– А нічиї. Хто раніше підвівся, той і взувся...
Це не кепсько і це не добре, це просто - інакше, не так. Вони - мають спільні валянки, у нас - у кожної дитини власні іграшки...
Там, у дєрєвнях: звичний кордон поміж обійстями - межа. Тут, по селах: маємо нехай прозорого, але плота.
Там легко прийняли комуни, в нас у боротьбі за своє пиляли обрізи та ставили на гуляйпольскі тачанки кулемети.
Там: завжди сурово карали за замах на життя, але лише позірно, майже умовно - за зазіхання на власність. Тут навпаки: крадіїв завжди карали на горло, але про зарізяк просто складали пісні.
Там легко переходять на "ти". Тут до особистості звертаються шанобливим "Ви".
Там завжди звертались по-батькові, немовби підкреслюючи приналежність до роду, родинного гурту, сімейної спільноти. У нас звертанням лише за одним ім'ям особистість традиційно відокремлюють навіть від кровної решти. Але до ймення додається теж традиційний та гоноровий присмак приналежності до панства.
Можливо, ключем до розуміння проблеми запровадження командних інструментів менеджменту є саме інший градус індивідуалізму. Сам собі пан та гетьман, свою сорочка, свій фільварок, своя доля, свій шлях...
Повторюся: спільнотність - це не кепське, не погано, і - не добре, не гарно. Індивідуалізм - це теж не кепсько і не добре. Це - інше, іншим чином, інакше!
Мені здається (і мій власний досвід це доводить), що на теренах України значно краще працює не позов кермнича до спільнотних інстинктів свого персоналу, але гра з персональними, особистими інтересами та прагненнями кожного. І ця особиста зацікавленість ще краще працює в умовах змагу, ще краще - у двобої.
Ще раз повторюся: все це не кепсько і не добре. Це просто є суттєво інший, навіть протилежний підхід, це є інша філософія управління, це ґрунт іншої ментальністі, це зовсім інші надихачі пісні та моралізаторські казки бізнесового пастиря.
До речі, щодо казок... Ми з північним сусідом завжди мали казки цілковито ріжної природи та протилежного спрямування. Там:
- а) вовк суне хвіст в ополонку аби надурняка рибкою поласувати;
- б) Ємеля то сидить на печі, то катує щуку за свої три бажання;
- в) Машєнька іґнорує табу чужої оселі та лізе до медвежої хатинки - на шару насьорбатись чужого борщу, зламати чужого стільця, скуйовдити чуже ліжко;
- г) з ларця там вистрибують три молодці, які вдовольняють будь-які забаганки;
- ґ) можна не працювати, якщо маєш скатертину-самобранку;
- д) солдат-мокаль об'їда удовицю, а потім варить їй суп із сокири...
Суцільне биття байдиків та рекет... Хіба тут є щось спільне із лицарськими легендами, казками про багатирів, пригодами опришків, геройськими співами Січі, із подвигами та життям козака Мамая? Та навіть наш Котигорошко - он який лицар!..
У нас все не так.
І наш власник справи ніколи не мусить розраховувати на те, що він стане богом для своїх найманців. Радше за гетьманським звичаєм завжди мати під боком булаву для оберегу від кумів-заколотників!
То може не варто намагатися перетворити своїх "торгових" на омель та на машеньок? Ви ще не намагалися ростурхати в них душу Котигорошка та змусити побачити степову волю та зірки Чумацького Шляху? Ті самі зірки, якими на нас "дивляться з темних небес загиблі поети й герої"...
P.S. Мавпування недоречного чужого досвіду (та ще й зі третіх рук) ніколи не було продуктивним. Засади комуни в українському продажу не дадуть користі ніколи. Але клясичний ковбойський тім-білдінґ американців, який не перетворює ватагу на отару, але робить із кожного нашого менеджера героя крутого вестерну, - ця річ є вельми цікавою!..
