Майже кожного разу після перемовного раунду на наших тренінгах в коментарях опонента чуєш щось на кшталт:
– Я просто не встигаю відстежити ваші ходи, комбінації. Я не встигаю обдумати. Я щось кажу вам у відповідь, паралельно розумію, що та відповідь не є найкращою, але на більше просто не вистачає часу...
Спочатку це дивувало, бо чому ж тоді мені часу вистачає і на те, щоб обдумати подальший сценарій, і підшукати найкращі формули мовної атаки, і навіть різні варіянти подальшої спільної роботи над аналізом створеної ситуації. Але це змусило зацікавитись часом. Потім – можливостями перемовника у стосунках зі швідкістю "пересування" за цією координатною віссю...
Ще не знаю, чи потраплять ці розробки до моїх майбутніх книжок, але тема є надзвичайно цікавою.
Взагалі, як я із подивом з'ясував, стосунки багатьох людей із часом є досить вільними і невимушеними.
Дуже багато матеріалів на цю тему містять доробки високих фахівців східних бойових мистецтв, а найбільше – пов'язані з явищем "сріблястого туману". Мова йде про особливий стан бійця, в якому він просто хазяйнує у часі, але витрачає шалену кількість енергії. Я віднайшов інформацію про те, що зараз цьому навчають агентів спецслужб та бійців спецназу деяких держав. Здобуті навички дозволяють виконувати в одну частку часу в 10-20 разів більше дій, і пропорційно підвищують швидкість реакції.
Відомо безліч фактів аномальної поведінки людини, які можна сприймати з довірою лише за умови можливості існування особливого стану, в якому людина виконує якісь дії в абсолютно неприродньому мірилі часу. Фантастичні приклади можна віднайти, наприклад, в архиві комісії "Феномен".
Ця тема із захопленням розробляється аматорами, які досліджують втаємничені знання та тему UFO.
Легко можна знайти в мережі повідомлення про хроноаномальні зони, наприклад, про "Чортове лігво" в Росії на межі Саратовської та Волгоградської областей, хоча останнім часом я все частіше схиляюсь до думки, що це аномальне "хронолігво" розташовано значно далі на північний захід...
Мінливий характер часового плину є звичним об'єктом розробок теорії базисної структури простору. Врешті-решт, ще блажений Августин казав, що ми – то і є час. Як кажуть сучасні святотці, життя змушує нас жити не власним часом, а часом телевізійного екрану. Все це дуже цікаво, і колись, можливо, я займусь цим докладніше.
Але всі перемовні вади, які ми зустрічаємо на тренінгах, так переконливо скидаються на прояви психо- та просто патології, що я спрямував свої вишуки саме на медичну царину. І не дарма, бо відкрив для себе невичерпну кількість надцікавих розробок у галузі хрономедицини.
Наталія Данюк у статті "Лікар-час" ("Ваше здоров'я", 48 -724) пише: "людина, не посвячена у хронотерапію, маючи бажання отримати уявлення про неї, може скористатися досить простим прийомом. Потрібно увімкнути секундомір і одночасно, не дивлячися на нього, відрахувати подумки 60 секунд. Якщо людина закінчила свій відлік швидше, аніж секундомір, її індивідуальна хвилина є меншою від звичайної. У такому разі кажуть про пришвидшення власного часу людини. Аналіз вимірів темпів часу у здорових і хворих людей дав можливість простежити чітку закономірність: що тяжче хворою була людина, то швидшими були темпи її внутрішнього годинника".
От якби відшукати засоби керування тим годинником та подарувати їх всім нашим перемовникам! А ці ключи існують насправді.
Подивіться оце посилання:
"Час залишається найбільшою загадкою природи. Користуючись відліком і мірою часу, людина ніколи не мала можливості впливати на нього. Доти, доки вивченням часу традиційно займалися фізики і філософи. Коли ж кілька десятиліть тому до вивчення часу залучилися хронобіологи і хронотерапевти («хронос» у перекладі з грецьк. – час), ця тема засяяла багатогранністю нових аспектів. З’ясувалося, що біологічний час, який минає в живих об’єктах, має специфічні особливості.
Найважливішою його характеристикою є здатність варіювати власну швидкість, тобто, інакше кажучи, змінювати власний темп, масштаб.
Побачити коливання швидкості плину індивідуального часу можна, придивившись до людей того самого року народження. Одні виглядають молодшими за свої роки, другі – на свої роки, а треті – передчасно постарілими. Особливо виразно помітні ці відмінності у людей старшого віку. І вони не тільки зовнішні: організми людей-однолітків справді мають різний ступінь зношеності.
Кожен з нас живе у своєму власному індивідуальному часі і старішає відповідно до нього: хто – швидше, хто – повільніше. По-різному людина відчуває перебіг часу і залежно від віку. У дитинстві день здається великим, тягнеться довго, як рік, а у старості роки пролітають, як дні. Такі відчуття мають фізіологічну основу: у похилому віці швидкість обмінних процесів знижується, що психологічно сприймається як прискорення плину часу. У стресових ситуаціях також спостерігається феномен зміни масштабу часу. Час може «розтягуватися», коли ми сидимо в кріслі у зубного лікаря, і може «стискатися», коли ми кудись спізнюємося. У період розтягнутого часу людина за неймовірно короткий термін встигає не лише прийняти правильне рішення, а й реалізувати його. А в період «стиснутого» часу не встигає зробити навіть те, що може зробити не поспішаючи. Прикладом порушення природного перебігу часу в організмі людини є летаргічний сон. Тут спостерігається збій індивідуального часу в бік уповільнення. У світі відомо понад 200 таких випадків. Коли відбувається збій індивідуального часу в бік прискорення, люди неймовірно швидко старіють. У Шанхаї був випадок, коли діти віком 6 і 9 років були вже фактично старими".
Ви вже здогадалися, що править за регулятор власного часу?
Якщо це не було підказкою, то – вибачайте. За можливістю керувати власним перемовним часом вам тепер просто доведеться шукати тренінги Деревицького...
--------------------------------------------------------------------------------
... І все частіше я дякую одній своїй старій розробці, яка відбилася в тексті "Боевые говоруны"...
