|
Прийдешній спротив Те, що чинить гльобалізація з національними виробниками та націями, почасти і завдяки всесвітній системі бізнесової освіти, сьогодні та до якоїсь межі є незупинним. Наше нехтування вітчизняним продуктом, наш перехід на роботу до транснаціональних компаній - це значущі чинники, що обумовлені простим та потужнім фактором. Все це вигідно особистості. Національна зрада та відмова від колишнього "свій до свого по своє" для окремої персони, що існує в ізоляції від суспільства, будуть вигідні, можливо, завжди. Зрада, взагалі, завжди вигідна справа. Але остаточне зубожіння не тільки націй-аутсайдерів, а й держав найвищого ґатунку, вже створили та ведуть до гри чинник протидії. Ним є здоровий конфлікт особистої вигоди із суспільним банкрутством. До революцій нижніх класів дуже часто чи не завжди долучаються й вищі верстви. Вищими верствами у гльобалізованному світі є провідники національної зради, бо саме вони виграють від національного зубожіння. Проте, зараз важко прогнозувати, оголить рух спротиву, - деградовані злиднями низи чи верхи, які побачать більшу вигоду на чолі того руху. Першім сигналом наближення зламу буде те, що великі компанії почнуть машкараду. Це відбудеться тоді, коли виявиться небезпечним деклярувати причетність до транснаціональних гігантів. І ще довгий час гіганти будуть керувати своїм гльобальним бізнесом, немовби розпорошеним на дрібні національні гранули. Це для них буде не надто важко, бо на підтримку цієї гілюзії будуть працювати увластлені ними масмедійні мережі. Маскування окремих дільниць гльобалізованих фінансово-промислових мереж під льокальні національні підприємства відбувається і зараз. Наприклад, це вигідно виробникам алкоголю, пива, гастрономії. Це виборює більшу довіру та й просто подобається споживачу. Така машкарада набула вже такої майстерності, що деякі штучні, псевдонаціональні бренди не тільки сприймаються споживацьким загалом як "рідні", але й складається враження, що вони ведуть герць із аґресивними імпортерами. Тобто кроку до фахової ідентифікації національної приналежності такої власності ще просто не зроблено. Принаймні автору багато разів доводилось із подивом викривати для себе, що на благодійних тренінгах для "національного" виробника виявляються присутніми представники підприємств, вже підконтрольних гльобальному світу. І як би все це не нагадувало фантастичну війну людей та машин, але війна людини із гльобалізованою машиною світового капіталу вже потребує попередніх стратегічних розрахунків. Ми про це просто мусимо думати. Невдовзі антигльобалісти змінять стратегію. Вже нема сенсу намагатися публічними протестами привернути увагу людей до нової загрози, бо загроза отямлена. То ж час від демонстрацій переходити до нормальної партизанки. Скоро збіговиськам МВФ та самітам великої сімки не буде заважати ніхто. Просто почнуть все частіше гупати вибухи.
© Олекса Деревицький |
