– Я хочу, щоб цей тренінг був для вас останнім, – звично виголошую я від фліп-чарта трохи приголомшеній авдиторії.

Слухачі зазвичай ніяковіють. Власник бізнесу, який замовив для цієї групи мій тренінг, вичавлює знервовану посмішку. Мабуть, пригадує цифри з рахунку-фактури...

Їх загальне питання:

– Чому?!

Відповідь проста, як світ, і дивно, що вона й досі губиться в темряві накинутих норм бізнесового навчання...

– Бо й ви маєте те, що маю для створення тренінгів я. Є у вас і власний досвід спілкування, маєте й ті книжки, що є доступними для мене. То хіба не можете ці джерела отямити?

Кожного з нас постійно оточує найкраща школа комунікацій та продажу – життя, література, кіно. То чому ж, аби ми засвоїли уроки цеї школи, якийсь зайда мусить перетруїти для нас прості спостереження та прості відкриття?

На кожному тренінгу я намагаюся опріч навчання продажам прищепити моїм слухачам ще й здатність вчитися надалі самостійно.

По-перше, це просто дешевше.

А по-друге, кожен із засобів та прийомів продажу є неповторним у виконанні кожного з нас, бо кожен індивідум є неповторним. Тому штибу, що є його власним, особистим штибом, чужі засоби спілкування не будуть властивими.

Кожного тренінга я раджу купу книжок та фільмів, які не присвячено продажу, але які навчають спілкуватися з покупцем.

Кожного тренінга ми зі слухачами зазираємо до досвіду багатьох суміжних фахів, де люди спілкуються, й досвід яких може бути легко адаптований під специфіку комерційних комунікацій – розвідка, література, ґіпноз, робота спецслужб, дипльоматів, політиків, лікарів, військових та звичайних гонорових бабусь із одеського Привозу...

Кожного тренінга ми воюємо з інфантильністю. Щоправда, через ту інфантильнісь я маю гурт прихильників, що вже десять років поспіль знову й знову приходять на одну й ту саму програму. Але я мушу їм знову талдичити:

– Киньте вчитися! Ви вже не діти. Вам самім вже час навчати иншіх.

Взагалі, від цієї хвороби потерпає весь сучасний світ. Десь читав, що Іллю Муромця називали "старцем сьомого віку". Бо було йому тридцять сім. Колись дорослішали та доходили до стиглої мудрості значно швидше, ніж зараз.

– Агов, любі мої страці та стариці першого, другого та третього віку! Отямте свій вік, свою стиглість, свій досвід. Я залюбки буду вчити вас і надалі, але вважаю за власний обов'язок підштовхнути до відкриття тої школи, яка оточує кожного з нас, – школи звичайного, побутового, буденного життя. Відкрийте свій розум для неї! А цей тренінг най буде для вас справді останнім...