Конфлікт як форма взаємодії людей

Завдання, що стоять перед сучасною психологічною наукою в Україні, вимагають від нас досліджувати процеси взаємодії та взаємини між людьми в найрізноманітніших ситуаціях: співробітництва, конкуренції, конфлікту, в групі, родині. при масовому і міжособистісному, офіційному і неофіційному спілкуванні. Особливої актуальності, як у суто науковому, так і в практичному значенні, набувають дослідження, пов'язані з вивченням особистісних механізмів результативності професійної діяльності в специфічних умовах конкуренції та конфлікту.

Конкуренція і конфлікт дуже близькі між собою. Порівняльним аналізом цих двох явищ соцішіьні психологи, соціологи займаються понад 100 років. У чому бачать вчені різницю між конкуренцією і конфліктом? По-перше, в мотивах, а також у психічних утвореннях та образах поведінки. Конкуренція регулюється загальновизнаними нормами і цінностями, правилами гри. а конфлікт, як правило, не регулюється. При ньому порушується багато зв'язків, навіть зовнішні правила порядності. Конкуренти в основному діють паралельно, а ті. хто конфліктує, протистоять один одному. У конкурента більше домінує заздрість або ревнощі, ніж злість. Р.Парк і Е.Берд-жес стверджувати, що конкуренція безсвідома, безособова, відбувається безперервно, не обов'язково при взаємодії, тоді як конфлікт - процес свідомий, особистісно зорієнтований, дискретний, де контакт необхідний. Деякі дослідники дотриму-ються поведінкової характеристики конфлікту. Так. Максвел відносить до поняття "конфлікт" тяжбу. полеміку, дуель, революцію, війну, конкуренцію, суперечку, гру тощо. У нього конфлікт - "уся активність, при якій люди борються один з одним заради чогось" [82. 34-35].

Досить великим є діапазон видів і форм конкурентної боротьби та конфліктів: прихованих, побічних, прямих, відкритих, з насильством і без нього, зі спробами звільнитися від конкурента або "переробити" його. Конфлікт - це "некрасива конкуренція". М.І.Тімашев так пояснює перехід від конкуренції до конфлікту: коли прагнення кожного підпорядковані головній меті, частина сил витрачається на те. щоб обмежити противника. Тепер (у конфлікті) найбільше бажання - знищити або послабити опонента [82, 36].

З нашої точки зору, основними критеріями оцінки видів співактивності конкуруючих і конфліктуючих сторін є сумісність або несумісність домінантних цілей, цінностей і доцільних способів, а також засобів їх досягнення. У самому широкому розумінні конфлікт - це зіткнення, протидія щонайменше двох сил. тенденцій, що взаємовиключають одна одну, радикальна форма розв'язання гострих суперечностей. У загальній психології під конфліктом розуміють будь-яке зіткнення протилежно спрямованих, несумісних потреб, мотивів, інтересів, думок, почуттів, актів поведінки, приблизно рівних, тобто здатних одночасно протистояти один одному. Це може бути боротьба між почуттям самозбереження й престижу, голодом і страхом, ставленням та поведінкою, негативним ставленням і підпорядкованістю, між двома знаннями, наприклад когнітивний дисонанс: "я палю" й "палити шкідливо" (за Л.Фестінгером). К.Левін, розроблюючи "теорію поля", запропонував класифікувати внутрішньоособистісні конфлікти за чотирма типами [40, 171-173].

Перший з них - еквівалентний (наближення - наближення), коли людину одночасно і приблизно з однаковою силою приваблюють мінімум дві справи, наприклад цікаві лекції в різних місцях, престижні пропозиції по роботі, квитки в театр тощо. Звичний спосіб розв язання - компроміс, часткове заміщення одного іншим.

Другий тип конфлікту - вітальний (уникнення - уникнення), коли людина змушена обирати щонайменше з двох непривабливих, несприятливих апьтернатив, іншими словами. вона знаходиться між двома вогнями. Такі ситуації досить часто зустрічаються в побуті, на роботі. З ними зіткаються дорослі й діти. І рішення можуть бути різними: підліток може закинути навчання, втекти з дому, стати наркоманом, батьки - подати на розлучення, працівник - звільнитися, почати випивати. Хтось робить спробу накласти на себе руки, а хтось, за висловом Г.Гессе, "кидається долі назустріч, покладається на випадок". Але бувають і компроміси.

Третій вид конфлікту - амбівалентний (наближення - віддалення) - передбачає, що один і той самий об'єкт (мста, дія) одночасно приваблює і відштовхує, викликає любов і ненависть. Це конфлікт між симпатією і обов'язком, ставлення до жінки, чоловіка і посадової особи одночасно, антипатія до особистих якостей і визнання здібностей людини. За теорією П.Хофштеттера. люди схильні поділяти лідерів на ділових і емоційних, протиставляти особисті й ділові якості в кожному з них. Розв'язуючи подібні конфлікти, люди, як правило, доходять компромісу, відмовляються від стовідсоткового зазіхання на цінності.

Нарешті, четвертий тип конфлікту - фруструючий (наближення - уникнення), коли на шляху до бажаної мети, предмета, цінності зустрічається перешкода у вигляді заборони, табу, протидії, раптових труднощів. Класичні приклади таких конфліктів - трагедії, що зображені в драмі І.Шиллєра "Підступність і любов", у п'єсі О.Островського "Гроза", в романі Л.Толстого "Анна Карєніна". Це конфлікт між "хочу" і "можу", за англійським прислів'ям, "кішка хотіла б з'їсти рибу, але не замочити ніг". Кар'єристським прагненням начальника можуть протистояти цілі, інтереси, норми, що прийняті в колективі. Варіанти розв'язання таких конфліктів різноманітні: агресія (досить часто); заміщення: "вихід з поля", наприклад в роботу, релігію; компроміси; звернення до нових цінностей; зміна орієнтації.

Внутрішньоособистісні конфлікти перетворюються на соціально-психологічні, коли їх намагаються розв'язати за рахунок оточуючих. Соціально-психологічний конфлікт відбувається на рівні міжособистісних і міжгрупових стосунків, на рівні суб'єктів, які мають певний статус і виконують відповідні ролі. У цьому конфлікті офіційно або неофіційно безосо-бисті ролі, позиції, норми та стилі поведінки персоніфікуються, трансформуються та розвиваються в думках І справах, вчинках і стосунках людей.

Соціальний конфлікт також набуває соціально-психологічного втілення, оскільки він грунтується на зіткненні інтересів, цілей і цінностей особистостей, груп, організацій, держав, що взаємовиключають одне одного. Причому особистість у такому конфлікті виконує певну соціальну роль, виступає представником окремих соціальних груп, організацій.

При аналізі соціальних конфліктів важливо розрізняти конфліктні стани психіки, свідомості людей, боротьбу мотивів, інтересів на когнітивному рівні, приховану боротьбу і акти протиборства (агресію, насильство, війну).

Стан і взаємодія - не одне й те саме. Конфронтація не війна, а протистояння, взаємна загроза, яка не виключає переговорів, мирного розв'язання. Конфліктна ситуація не обов'язково призводить до конфлікту. Для цього потрібен привід, аби одна із сторін могла виплеснути накопичену енергію руйнування та зняти напругу. У сощшіьному конфлікті виділяють такі стадії: а) усвідомлення противника, з'ясовування протиріч, несумісності цілей і цінностей; б) нагнітання напруженості; в) загрози і наміри розв'язати розбіжності, усунути несумісність: г) війна.

Конфлікт є суб'єктивним, оскільки він не може бути поза психікою, свідомістю особистості. Але конфлікт є і об'єктивним, оскільки він реалізується в поведінці людей. Не завжди зіткнень, що виникають між людьми, не можна уникнути, і вони мають об'єктивні причини. Вони можуть спричинюватися деформацією особистості, її обмеженістю, відхиленнями, патологією психіки, стереотипністю відносин, поведінки, психічним дискомфортом, неадекватністю сприйняття і розуміння ситуації іншої людини, мотивів її поведінки, взаємним упередженням. Інертністю психіки, відносин, безпосередньо не зумовлених тим. що відбувається. Ці риси особистості, врешті-решт, стають реальними, об'єктивними у своїх проявах, отож ми самі створюємо ці передумови для конфліктів.

Безумовно, є об'єктивними взаємопереходи суб'єктивних і об'єктивних протиріч, протиборства. Особисті якості в одних ситуаціях попереджують конфлікт, а в інших провокують зіткнення з оточенням Переважно миролюбна, терпляча і нерішуча людина в екстремальних ситуаціях може бути агресивною. Конфліктогенними мотивами соціально-психологічної активності особистості можуть бути ті стійкі її якості, риси характеру, які є підґрунтям для зіткнення з оточенням, викликають почуття антипатії. Це нетерпимість до недоліків інших, понижена самокритичність і завищений рівень зазіхань, імпульсивність, нестриманість, стійкі негативні стереотипи стосовно окремих людей або груп, схильність до агресивної поведінки. до підкорення собі інших, користолюбство, егоїзм, ригідність, неврівноважений темперамент. Людина стає джерелом конфлікту, коли її спрямованість, цінності несумісні з цінностями, інтересами та цілями групи, суспільства.

Одним із соціально-психологічних мотивів конфліктної поведінки є "ефект неадекватності", який досліджувався експериментальне М.Неймарком та його колегами (1961-1963 рр.). Він виникає тоді, коли зіштовхуються висока самооцінка особистості й боязкість не виправдати її, не підтвердити своїх прагнень. Спрямованість "на себе" - обов'язкова умова для прояву цього ефекту. Спрацьовує і механізм психологічного захисту від порушення внутрішньої рівноваги. На думку М.Неймарка, у тих випадках, коли протилежність інтересів не усвідомлюється, а отже, боротьба мотивів теж має не-усвідомлений характер, перемагає той мотив, який відповідає провідній тенденції особистості, її спрямованості [68].

І ще один соціально-психологічний мотив конфліктної поведінки - це потреба діяти відповідно до соціальних очікувань, так званий ролевий конфлікт. Зумовлена обставинами, соціальними вимогами і нормами роль може бути не прийнята, внутрішньо відторгнута. Не менш відомі ситуації з несвоєчасними соціальними очікуваннями від різних осіб і груп, які мають суттєве значення для особистості. Наприклад, статус майстра, до якого висувають протилежні вимоги підлеглі й вище начальство. Г.Олпорт вважає, що конфлікт виникає при зіткненні потреб, що є імпульсивне бажаними, з морально необхідними потребами. Він писав: "Люди іноді люблять свої ролі... інші ставляться індиферентне до своїх ролей. Існують матері за бажанням і поза бажанням. Існують виконавці ролей, які ненавидять свої ролі" [14, 11-12].

Гострота конфлікту, ступінь залученості до нього також зумовлюються особливостями соціально-психологічної активності, її проявом. Міжособистісні конфлікти виникають за умов протилежних, нестійких, напружених взаємин, в обстановці негативних почуттів, які пов'язані з тим, що не задовольняються ті чи інші потреби особистості, групи, суспільства. Якщо конфлікт поглиблюватиметься, до нього можуть залучатися також інші люди.

Конфлікти бувають тривалими і короткими, частими і не дуже, прихованими і відкритими, конструктивними і деструктивними. Продуктивні конфлікти запобігають застою, стимулюють інтереси і творчий пошук, самоаналіз, самокритик}, самоконтроль, саморегуляцію, розвиток Інтелектуальних І особливо вольових якостей, дозволяють викривати проблеми, досягати спільного їх розв'язання, зміцнюють групи, згуртовують людей, сприяють розвитку критики, самокритики, дискусій. суперництва. У цих ситуаціях окреслюються взаємостосунки, точки зору, наближуються позиції, відкидаються другорядні розбіжності, знімаються непорозуміння, сили зосереджуються на головному. На думку М.Вебера, "конфлікт робить чистку".

Але частіше міжособистісні конфлікти носять негативний характер. Вони порушують співробітництво, заважають розвитку особистості, групи, забирають багато зусиль, дестабілізують психічну активність. Подальша ескалація конфлікту, що ускладнюється особистістними особливостями конфліктуючих та усією палітрою їхніх стосунків, може призвести до патологічного стану їхньої психіки. Тоді - "ланцюгова" реакція взаємонепорозуміння, взаємозараження недовірою, злобою, бажанням образити. Раптова надзвичайна цінність дрібниць. Підсвідомий страх показати слабкість. Це дике і жалюгідне бажання перестрахувати підсвідомі прогнози. Повернення до примітивних рівнів безсвідомого спілкування" [60. 34]. Надалі підсилюються крайнощі у поглядах і формах поведінки, ригідність, значно підвищується психічна напруга, емоційна збудженість. Загострюються почуття образи, незадоволеності від нєздобутої або втраченої цінності. Негативні емоції взаємно збуджуються і охоплюють усі відносини. Викривлюються порозуміння і сприйняття думок, почуттів, поведінки противника. Будь-яка його дія трактується як ворожа, спрямована проти інтересів особистості.

Тим, хто захоплений взаємною ворожнечею, притаманний психологічний захист цілісного власного "Я" шляхом раціоналізації, тобто виправдання, понад усе у власних очах, своєї поведінки, а також проекції, тобто приписування протилежній стороні того, чого не було, або своїх небажаних, свідомо відторгнутих, засуджених думок, почуттів, вчинків І якостей. Активно використовуються стереотипи, негативні припущення. Робляться необгрунтовані, крайні узагальнення і перебільшення. Судження про Іншого стають категоричними, поверховими І раптовими. Контакти порушуються. Знижується позитивна емпатія і загострюється негативна, "холодна": уявляються І прогнозуються неприємності, негаразди противника, шкода, що йому наноситься.

Невипадково оптимальним вважають такий стиль соціально-психологічної активності, при якому конфлікти не стільки успішно розв'язуються, а скільки запобігаються. забезпечується гармонійний розвиток взаємин спілкування та співробітництва. Конфлікт, що є результатом затримки поведінки або будь-якого психічного процесу, схожий на фрустрацію І має назву фрустраційного конфлікту, коли на шляху досягнення бажаної мети як перешкода постають дії та протидії інших людей.

Автор відомого проективного тесту С.Розенцвейг, чітко розмежовуючи конфлікт і фрустрацію, класифікує останні за типами причин їх виникнення на активні та пасивні. За допомогою його тесту можна визначити схильність особистості до тієї чи іншої реакції на фрустрацію, яка проявляється в агресії на джерело конфлікту - інших осіб або себе (агресія або ауто-агресія).

Р.Стагнер вважає, що фрустрація і конфлікт містять поняття стресу, який несе відбиток усіх процесів у стані організму в екстремальних для нього умовах. Він розглядає конфлікт як один із трьох видів фрустрації:

1. фрустрація - психічне явище, що виникає при повній затримці поведінки (наприклад, у дитини відбирають іграшку);
2. фрустрація, за умов якої людина має намір досягти двох несумісних цілей (наприклад, з'їсти дуже смачний пиріг і водночас зберегти його);
3. фрустрація, спричинена результатом, що не виправдав очікування людини (наприклад, молодий фахівець не відчуває того ставлення, на яке вш сподівався) [12, 3].

Багато психологів пов'язують стан страху або тривоги із станом конфліктності. За Р.Стангером, тривожність супроводжує зіткнення потреб людини і соціальних вимог. Можна припустити, що тривога, як очікування неприємності, є наслідком конфлікту, коли ціль водночас має як позитивне, так і негативне значення. На думку В.Мерліна. загальною ознакою тривожності й конфліктності є їх невизначеність.

В результаті численних експериментів, проведених після створення Дж.Роттером у 1966 році шкали локусу контролю (Locus of Control Scale), було встановлено зв'язок різноманітних форм поведінки і параметрів особистості з інтернальністю - екстернальністю. Виявилося, що конформна і поступлива поведінка більш притаманна особам з екстєрнальним локусом. Інтернали. на відміну від екстерналів. менш схильні підкорятися тиску інших, чинять опір, коли бачать, що ними маніпулюють, реагують сильніше, ніж екстернали, на втрату особистої свободи. Вони краще працюють наодинці, аніж під наглядом. Інтернали більш активно шукають інформацію і, як правило, більш обізнані про ситуацію, ніж екстернаїи. У міжосо-бистісних взаєминах Інтернали більш популярні, доброзичливі, більш вірять у власні сили, виявляють більшу терпимість, їм притаманні позитивна самооцінка, більша узгодженість реального та ідеального "Я". Емпіричними дослідженнями досить обгрунтовано доведено можливість проведення типології особистості за критеріями відповідальності, яка дає змогу схарактеризувати стиль її соціально-психологічної активності по тому, якою мірою людина почуває себе активним суб'єктом власної діяіьності, а 'якою - пасивним об'єктом діяльності інших людей і зовнішніх обставин.

Для визначення стилю соціально-психологічної активності в конфліктній ситуації суттєвим є не лише вольова, а й емоційна активність особистості. Емоції можуть так сильно домінувати під час конфлікту, що починають говорити про "емоційну настанову" (М.Форверг, Х.Найзе). Деякі психологи визначають конфлікт як агресивну несумісність (Х.Люккерт) І зіткнення протилежних емоцій (М.Арнольд).

Емоційна напруженість може мобілізувати або загальмувати свідомість, поведінку. Під час конфлікту активізуються варіанти соціально-психологічної взаємодії: переконання, навіювання, демонстрація сили, груповий тиск, агресивні акти. Досить сильно проявляються негативні емоції, антипатія, взаємна неприязнь, ненависть. Ескалація конфлікту призводить до порушення всіх зв'язків, утворюється ілюзорний світ узгодженості із самим собою і полярної незгоди з тими, хто оточує.

Конфлікти можна описати та класифікувати за такими параметрами:

1. умови та причини їх виникнення;
2. стан психіки тих, хто конфліктує; структура і динаміка психічних процесів, що характеризують досліджуваний феномен;
3. можливі соціально-психологічні варіанти розв'язання конфлікту.

При оптимальному рівні стресу, напруги психіки конфліктуючих можливі максимальна соціально-психологічна активність, мобілізація здібностей, творчих потенціалів. Надмірна активізація психіки людини досить часто призводить до послаблення перцептивних і когнітивних процесів: звужується коло можливих альтернатив, увага фокусується на поточних, а не на глобальних проблемах, мислення поляризується таким чином, що події сприймаються в двох примітивних ракурсах (біле або чорне, за чи проти, добро чи зло), реакції стають стереотипними, підвищується вразливість від чуток, посилюється тенденція до самозахисту, ведеться активний пошук однодумців, конформістів.

Під час аналізу когнітивних. емоційних і поведінкових процесів у конфліктуючих особистостей неможливо ігнорувати зміст, спрямованість їхньої свідомості, поведінки та особливості соціального середовища. Соціальний психолог повинен не формально описувати конфлікт як психічне явище, а знати об'єктивні соціальні причини та умови виникнення конфліктів, способи та шляхи їх регуляції і розв'язання на міжособистісному рівні в конкретній групі.

Аналіз динаміки конфлікту часто проводиться за аналогією з фізичними, біологічними, психофізіологічними або соціальними явищами, що в кращому разі відбиває окремі аспекти психології конфлікту як процесу. М.Дойч порівнює розвиток конфлікту з творчим мисленням: для конфліктуючих характерні періоди орієнтації і включення до проблемної ситуації, використовування шаблонних, звичних дій. при невдачах - виникнення фрустрації, напруги, пошук нового рішення, варіанта поведінки в умовах вибору, перевірка їх на практиці за принципом зворотного зв'язку, їм також притаманні такі психологічні елементи, як певний рівень мотивації, форсоване пє-реформулювання проблеми під час змушеної альтернативної ситуації, одночасний розгляд різних ідей, варіантів поведінки

Це зайвий раз підтверджує, що конфлікти можуть бути продуктивними для особистості, групи. Л.Понгратц проводить аналогію з процесом енергетичної напруги і будує свою модель таким чином: подібно до енергетичної напруги конфлікт має початкову І кінцеву фази - підіймається, досягає вищої точки і спадає. Він наводить Ідеально-типові фази конфлікту: інкубація (жорстокість, озлобленість), екзацербація (вибух, спалах), криза (боротьба), перипетії (з'ясування), лізис (прорив, розв'язання). Ці фази Л.Понгратц порівнює з п'ятьма актами класичної драми: експозиція; реалізація, або здійснення; криза; перипетії та розв'язання [64. 22-23].

Пізнати динаміку психології людських конфліктів можна, лише з'ясувавши механізми спілкування, в яких реалізується конфлікт, процеси актуалізації потреб, ступінь їх задоволення, причини неузгодженості й згоди між людьми, зміни психічного стану, можливі передумови виникнення і шляхи розв'язання конфліктів.

Міжособистісний конфлікт - це похідна від психічного стану, поведінки конфліктуючих і ситуації, в якій вони знаходяться. Отже, опису підлягають усі ознаки конфлікту в психіці людей, учасників зіткнення та взаємодії, а також ситуація їхнього спілкування. Причому під ситуацією розуміють комплекс змінних: вид діяльності конфліктуючих, їхній взаємозв'язок і взаємозалежність, вплив навколишнього середовища, місце, час і засоби спілкування, ресурси для діяльності і задоволення різних потреб, можливість вибору варіантів рішення або їх відсутність.

Психологія конфлікту являє собою потік психічних процесів, спрямований у майбутнє, розрив якого призводить до дезорганізації та дезорієнтації системи стосунків із оточуючим світом.

Звернення до психологічних процесів, що відбуваються в групі, коли її члени знаходяться у конфліктній ситуації, притаманне прихильникам необіхевіористської та інтеракціоністсь-кої школи. К.Левін. Г.Лівітт і Б.Уайт аналізувати конфлікти в експєриментачьних групах залежно від стилю керівництва і його зміни. У центрі уваги інтеракціоністів перебуває взаємодія членів групи, яка фіксується за зовнішніми вербальними і невербальними ознаками.

Ф.Шерке, даючи психодіагностику трудових груп на виробництві, розрізняє три ступеня в динаміці конфліктів: негативне напруження з виразними поведінковими ознаками - "нервозне" хвилювання, недружній тон, часті скарги, "тенденційне" непорозуміння, загатьні розбіжності, бажання критикувати, чутки, зростаюча непунктуальність: негативна напруженість з такими ознаками, як взаємна роздратованість, "заряджений" тон звертання, розбіжності в думках, утруднення контактів, довготривала незадоволеність, опозиція. Інтриги, наклепи; конфлікт - відкрито проявляється в спалахах, поривах, грубих образах, насильстві, у відмові працювати, відкритій упертості непокорі, в інших подібних зіткненнях і розриві [24]. Соцюметричний метод (Дж.Морено) дає змогу розкрити внутрішню структуру І динаміку групи, в тому числі конфліктів, як варіант взаємної антипатії за основними критеріями відторгнення один одного. Конфлікти у взаєминах призводять до поляризації негативних виборів на тих членів групи, які відторгнуті. При цьому відбувається концентрація позитивних виборів на лідерах і авторитетах групи.

Для того щоб вивчити психічні процеси міжособистісних конфліктів, необхідно встановити їх зв'язок із ціннісними орієнтаціями, з характером прийнятих ролей, психічними утвореннями і станами особистостей, розкрити соціальний мотиваційний зміст діяльності, що визначає характер і спрямованість конфліктів. Максимальна соціально-психологічна активність людини, найбільш гострий конфлікт досягаються в ситуаціях спілкування та взаємодії, що зачіпають домінантні цінності, відношення, які найбільш повно збігаються з ролями, що виконуються. Елементи гри зводяться до мінімуму або до нуля, викривається справжня сутність людини, її задуми. Крайній варіант ворожого ставлення проявляється в бійках, воєнних діях. різних формах насильства над людьми. Негативні емоції гальмують розум, збуджують інстинкти, що потребують руйнівної, агресивної розрядки, обмежують поле сприйняття дійсності та регуляцію поведінки.

Ненависть - почуття, що адресується, як правило, людям, окремим особам або групам. Воно може виникати спонтанно або виховуватися, навіюватися, бути безсвідомим або усвідомленим. Об'єкт ненависті - антицінність. яку потрібно знищити, ізолювати. Це почуття є активним і спричинює або супроводжує конфлікти. Ненависть, що виникає на мотивах, інтересах, які несуть певні цінності (наприклад, ненависть до вбивць, насильників, іновірців, чужаків, представників Інших класів, націй, агресора) заохочується в різних групах, морально обґрунтовує конфлікти, протиборства, війну, вбивства, психічно захищає особистість від докорів сумління, допомагає виправдовувати аморальні вчинки.

Причинами соціально-психологічного конфлікту є не тільки спілкування, взаємодія, об'єктивні обставини, організація праці, норми та закони суспільства, а й Індивідуальні особливості людини, її неповторність, крайнощі, дисгармонія якостей І потреб. Споконвічне були конфлікти на підґрунті незвичності, самостійності та здібностей, що виходять за рамки тих соціальних норм і уявлень, які домінують у певному мікро-або макросередовищі. У повсякденному житті та художній літературі подібні конфлікти найбільш повно проявляються в стосунках між чоловіком і жінкою, любові людини та в законах соціального середовища (звичаях, релігії, традиціях, стереотипах тощо).

Талановитими, нетиповими людьми досить часто нехтують через їхню винятковість, нестандартну поведінку, мислення, чуття, оскільки це сприймається і переживається як порушення загальновизнаного, звичного, як загроза цілісності свого образу життя, свого "Я". Новаторів дуже часто переслідують, засуджують, пригнічують, ізолюють, їм заздрять, завдають шкоди, тому що нове потребує переоцінки цінностей особистості, а це призводить до необхідності рушити звичні стереотипи, як наслідок виникає почуття неповноцінності, негативної самооцінки.

Є також інші особливості особистості, що можуть викликати конфлікт: наприклад, впевненість (невпевненість) у власних силах. Самовпевненість підтримується переоцінкою власних можливостей і недооцінкою потенціалу та здібностей інших людей. Вона соціальне зумовлена. Невпевненість підсилюється однобічним порівнянням з оточенням. Занадто велика власна недооцінка може призвести до аутоагресії або агресії, а також спричинити протилежний стан - надмірну компенсацію. Дуже жорстоким і руйнівним буває бунт принижених, знехтуваних, будь то підлітки, відторгнуті чи пригнічені нації.

Невпевненість у власних силах викликає почуття тривоги, озлобленості або страху. Ці почуття викривлюють процеси сприйняття і розуміння ситуації, середовища, людей, актуалізують стереотипи, забобони, підсилюють інерційні, застійні явища психіки людини, сприяють формуванню образу ворога, злодія, нечистої сили, інших фантастичних фігур - об'єктів конфлікту.

Звичне є інертним і далеко не завжди відповідає завданням взаємодії. Конфліктогенним є нав'язливе повчання, напучування, "батьківські" погрози начальника підлеглим, його примхи, провокаційні випади, схильність вражати самолюбство людини, грати на нервах іншого, насолоджуватися слабкістю останнього. Соціальні ролі також змінюються (замінюються) Іншими. Так. об'єктивні стосунки, що складаються в СУСПІЛЬСТВІ, їх якісні зміни впливають навіть на такі стійкі ролі й взаємини, як ролі чоловіка і дружини, розподілу між ними обов'язків у шлюбі.

Звернемо увагу на конфлікти у взаєминах людей. На думку О.Єршова. можливі що найменше сім варіантів взаємин залежно від знаку спрямованості [44]:

1. взаємно позитивні;
2. взаємно негативні;
3. однобічно позитивно-негативні;
4. однобічно суперечливо-позитивні;
5. однобічно суперечливо-негативні;
6. взаємно суперечливі;
7. знеособлені, або взаємно байдужі.

Активність осіб, чиї відносини є взаємно позитивними, підсилюється завдяки їхньому спільному прагненню досягти взаємно сприятливої, узгодженої цілі та цінностей, продуктивного обміну корисною інформацією та взаємно стимулюючих стеничних емоцій. Конфлікти виключені, але суперечності можливі. Більш того, оптимальними такі взаємини можуть бути тоді, коли обидва партнери мають деякі особистісні відмінності й можуть взаємно доповнювати, збагачувати та стимулювати вибір альтернатив, розвиваючи активність кожного. Але беручи до уваги змінюваність зв'язків, самих особистостей, їхніх потреб, необхідно очікувати непорозуміння, зіткнення інтересів і переваг.

• Взаємно негативні відносини містять міжособистісний конфлікт. Емоційний компонент взаємин конфліктуючих є деструктивним. Ненависть засліплює, обмежує активність мислення, закріплює стереотипи, забобони. Водночас визначеність у взаєминах концентрує активність людини. Обидва перших варіанти взаємин є стійкими, визначеними, однозначними.
• Третій варіант - однобічно позитивно-нєгативні взаємини - хоча і є визначеним, але не стійким, оскільки є асиметричним, виключає взаємність симпатій чи антипатій, викликає когнітивний дисонанс, тобто внутрішньоособистісне протиріччя між різними варіантами взаємин, цінностями, уявленнями про узгодженість поведінкою тих, хто оточує. І своєю, про подібність ціннісних орієнтацій у союзників і розбіжність їх у противників.
• Той, хто негативно ставиться до іншої людини, схильний очікувати подібного ставлення до себе з її боку. Поведінка в цьому разі може бути неадекватною або провокувати таку саму реакцію під час конверсії відносин, тобто переходу від позитивних взаємин до негативних.
• Той, хто позитивно ставиться до партнера по спілкуванню, взаємодії, може відчути фрустрацію завдяки несподіваному негативному ставленню з боку іншого, бути ображеним і змушеним з'ясовувати взаємини, відходити від визначеної мсти контактів, можливо, змінити своє ставлення І відповісти тим самим. Потрібні певні зусилля для того, щоб перебороти інерцію свого ставлення та (або) ставлення з протилежного боку. Внутрішньоособистісний конфлікт загрожує перерости у міжособистісний. Необхідні висока культура комунікативної поведінки, розвиненість емпатії, для того щоб запобігти можливості конфлікту між людьми, знайти спільну мову.
• При четвертому варіанті взаємин один суперечливо ставиться до іншого (не може визначитися між симпатією та антипатією стосовно різних його якостей, вчинків), а другий - позитивно до першого. Ще до початку контакту, взаємодії перший несе у своїй свідомості амбівалентний внутрішньоособистісний конфлікт, передумову, за термінологією К.Левіна, міжособистісного конфлікту. Зовнішньо у спілкуванні домінує взаємно сприятлива активність, згода, оскільки є психологічна підстава для співробітництва, але ця взаємодія має тенденцію обмежуватися окремим, наприклад виробничим, середовищем. де проявляються взаємна приязнь, симпатія, загальні цінності та взаємозалежність . Якщо повернутися до їхнього внутрішнього стану, то той. хто зорієнтований тільки позитивно, не пам'ятає зла, не будує підступних планів на майбутнє, має і вишу соціально-психологічну активність. Партнер, якій має суперечливе, внутрішньоконфліктне ставлення до іншого, не є стійким, визначеним, дуже обмежений у своїй поведінці. Його соціатьно-психологічна активність менш ефективна вже тому, що необхідно витрачати енергію, аби здолати внутрішні коливання. Перемагає той, чиє ставлення до іншого домінує в процесі спільної діяльності, підкріплюється спільними успіхами, власним задоволенням від спілкування (або протилежними результатами) і переноситься на інші ситуації, сфери взаємодії.
• П'ятий варіант взаємин. Перший упереджено ставиться до другого, а другий - негативно до першого. У першого ставлення не визначилося, відбувається внутрішній амбівалентний конфлікт. Він не виключає моментів згоди, загальної конструктивної діяльності. Другий її виключає. У цьому разі взаємини схиляються до міжособистісного конфлікту більшою мірою, ніж при четвертомл варіанті. Коливання першого можуть сприйматися другим як ознаки його невпевненості у власних силах, нєпринциповості. Йому необхідно буде докласти багато зусиль, аби переконати першого, змінити його розуміння своєї позиції, запропонувати свою платфорхгу зближення.
• Шостий варіант - взаємно суперечливі взаємини - призводить до деструктивної, дезорганізованої активності кожного партнера взаємодії, їхні взаємини є нестійкими, спільна діяльність не ефективна, спостерігається істотна залежність від зовнішнього впливу. У таких випадках люди намагаються уникати контактів, обмежуються епізодичними, короткочасними загальними справами, дотримуються офіційних, стандартизованих правил поведінки (в рамках соціальних ролей, прав і обов'язків).
• Сьомий варіант - взаємне "нульове" ставлення. Умовно воно має таке визначення тому, що мається на увазі позаосо-бистісне. не суб'єкт-об'єктне, а об'єкт-об'єктне спілкування. Кожен сприймається партнером не як особистість, індивідуальність, а лише як носій певних функцій, засіб для досягнення своїх особистих чи інших цілей, або навпаки, як перешкода на власному7 шляху. У деяких ситуаціях такі взаємини є виправданими, особливо за умов масового спілкування, поточної, технологічно зумовленої взаємодії людей (наприклад, взаємодії пішоходів і водіїв транспорту, покупців і продавців). Це неприпустимо в ситуації хворий - лікар, учитель - учень, дитина - батько, суддя - підсудний тощо. Навіть у ситуації пішохід - водій або міліціонер не виключений індивідуальний підхід до пішохода (інваліда, дитини, людини з речами тощо). Байдуже, чи збігається "нульове" ставлення до особистості іншого з бюрократизмом, формалізмом, нацизмом, расизмом або інфантильністю. Таке ставлення викликає або повну апатію, або емоційний вибух, дифузну агресію на всіх, крайню форму самоствердження, відстоювання свого "Я" в будь-який спосіб. Воно може призвести до антагоністичного конфлікту.
• Соціальні конфлікти (класові, національні, релігійні, воєнні тощо) набирають форми міжособистісних конфліктів, коли особистість або група ідентифікує клас, націю, партію з конкретною особистістю, групою. Об'єктивні сили, що ворожі інтересам цих суб'єктів, персоніфікуються, ототожнюються з конкретним лідером, представником суспільства, організації, з реальною групою осіб. Відбувається проекція негативного ставлення, стереотипних уявлень про ворога на конкретну людинл. Ігнорується її індивідуальність, включаються психологічні механізми захисту, самовиправдовування власних вчинків і огульного звинувачення противника (вигаданого або реального). У свою чергу, конкретна особа, лідер, відома особистість, уособлюючи певні суспільні сили та інтереси, додає до суспільного, типового образу ворога свої індивідуальні особливості. Починає діяти ефект зовнішньої подібності, який досить часто призводить до необгрунтованих узагальнень і категоричних оцінок, закріплюючи соціально-психологічний стереотип противника. Явище, форма, зовнішнє ототожнюються з їх сутністю, змістом, внутрішнім. Між ними встановлюється стійкий однозначний та незмінний узагальнений зв'язок.
• Тільки взаємне співробітництво, хоча б і в нейтральній сфері, культура спілкування, спільний пошук злагоди, конструктивна активність з обох боків дозволяють запобігти соці"-льного і міжособового конфліктів та оптимально їх розв'язати.
• Будь-який конфлікт між людьми стає соціально-психологічним, якщо:

а) суперечності, предмет і причина протиборства мають соціальне значення, зачіпають цінності щонайменше двох взаємопов'язаних осіб, груп;

б) суперечності та протилежні тенденції набувають особистісного значення і форми міжособистісних або міжгрупових взаємин;

в) джерела цінностей, загроза їх втрати ідентифікуються з конкретними суб'єктами, виникає узагальнений гіпертрофований "образ ворога";

г) суб'єктивні та об'єктивні фактори конфліктів взаємно трансформуються: наміри об'єктивуються у справах, а останні відбиваються, переживаються і оцінюються людиною;

д) поведінка і наміри одного (які демонструються, приховуються або передбачаються) сприймаються та розуміються іншими як ворожі, агресивні;

є) конфліктуючі сторони є активними настільки, що здатні відстоювати свої життєві інтереси та позиції за будь-яких умов, досягаючи при цьому особистістно і соціальне значущих цілей.

Співактивності людей під час конфліктів характерні тотальність, зацикленість психічних процесів, категоричність І безальтернативність оцінок, суджень, переорієнтація Ідей. цінностей І причин біди та загроз.

При соціально-психологічному конфлікті актуалізуються і домінують ролі, що провокуються конфліктною ситуацією та зумовлені особистими, груповими особливостями противників. Відбувається боротьба за позиції, що забезпечують переваги за рахунок інших, за рівність або усунення будь-яких привілеїв.

За визначенням О.Єршова, до психологічних ознак конфлікту між людьми належать:

– актуалізація потреб, які стають домінантними для особистості (групи);

– значна психічна напруженість суб'єктів, що охоплює всю психіку і збуджує підсвідоме, інстинкти;

– розлад між почуттями і розумом, неспроможність керувати емоціями, стереотипами поведінки, ставленнями та мисленням;

– утворення або сприймання цілей активності людини, що зустрічають протидію з боку інших;

– проведення порівняльної оцінки цінностей своїх і чужих на свою користь; визнання винним у всіх негараздах противника (окремої людини або групи); формування негативного ставлення та настанови щодо противника;

– демонстрація ворожого ставлення, агресії, нанесення навмисної або ненавмисної шкоди одній із сторін;

– інтеграція всіх видів активності людини (імпульсивної, примусової і вольової) та акумуляція на об'єкті впливу;

– перенесення конфліктних стосунків, поведінки з однієї галузі взаємодії, виконання ролей на інші (з особистих на ділові, з неофіційних на офіційні і навпаки, тощо).

Конфлікт несе на собі й руйнівні, й творчі засади. Річ у тім, для кого, для чого та з якою метою діють люди, що домінує в їхній діяльності - заперечення чи ствердження.

Передумовою конфліктів також стають невизначеність, суперечність прагнень людини, коли вона не може визначити головну мету, цінність у своєму житті та вчинках. Виникає внутрішнє психологічне напруження, витрачається багато нервової енергії, може статися вибух почуттів, що стримуються. Усе це переноситься на взаємини з людьми, що оточують. Наше невизначене ставлення до людини, коливання настрою, поведінки викликають насторогу, недовіру, захисну або агресивну настанову оточення, що за принципом зворотного зв'язку повертається і підсилює негативні переживання, нестійкість психіки, схильність до деструктивної поведінки.

Для того щоб звести до мінімуму або взагалі виключити конфлікти, необхідно знати об'єктивні передумови несумісності цілей та цінностей:

а) єдність, неподільність, стабільність об'єкта, що є одна ково цінним для двох або більше осіб (груп);

б) обмеженість, дефіцит часу, простору, ресурсів; ви черпність здібностей, знання, досвіду людей;

в) особливості середовища, в якому відбуваються дії, що не залежать від суб'єктивного фактора співробітників або суперників.

Домінуючі потреби, цінності, цілі людей визначають їхнє домінантне ставлення, пристрасть, категоричність, абсолют. Життєва домінанта людини є передумовою його долі, особливо в разі сумісності цілі, діяльності та здібностей: успіх дає крила, інтуїція підказує оптимальний шлях задоволення потреб, ефективного розподілу сил, реальну оцінку своїх можливостей і середовища, що оточує. У людини виробляється стійка спрямованість його активності, іноді вона проходить через усе її життя, наповнюючи його певним змістом, сенсом. Життєва домінанта будує систему координат ціннісних орієнтацій, критеріїв оцінки. Це може бути моноідея, мета, діяльність, пошук істини, творчість, пристрасть.

На поведінку людини під час конфлікту істотно впливають її особистістні особливості. Кожен має своєрідні настанови, потреби, цінності, схильності до конкретних форм І способів поведінки, реакції на зовнішнє втручання і власний вплив на людей. У свою чергу, всі психічні реакції, притаманні людині, є комбінацією трьох процесів - пізнавальних, емоційних І вольових. Тип особистості, який впливає на характер активності під час конфлікту, напевно, залежить від того, що домінує у психіці людини - розум, почуття або воля, наскільки вони розвинені, на що спрямовані і в якому взаємозв'язку перебувають. Скористаємося типологією, запропонованою М.М.Обозовим: мислитель, співрозмовник, практик [70].

Безумовно, людина, особливо в екстремальних ситуаціях, спирається на сильні, домінуючі якості своєї психіки І вважає за краще використовувати відповідні варіанти поведінки, методи прийняття рішення, "захисту" і "нападу". Мислитель схильний переводити конфлікт у площину логічних розмірковувань, співрозмовник - знімати напруженість у спілкуванні, а практик - рішуче домагатися свого, спрямовуючи енергію на конкретні справи. Мислитель, як правило, уникає зіткнення, співрозмовник знайде компроміс, практик першим почне боротьбу. Очікуючи конфлікту, мислитель спробує перебрати всі варіанти можливої поведінки, розв'язати суперечності. Співрозмовник розв'язуватиме проблеми, що виникли, безпосередньо під час подій, а практик буде намагатися поєднати заплановане з розв'язанням ситуаційних завдань.

Походження зазначених типів особистості пов'язують із природним темпераментом і фізіологічними особливостями. Мислитель - астенік, меланхолік; співрозмовник - пікнік, сангвінік; практик - атлет, холерик. Маються на увазі "чисті" типи, які переважно є винятком, а ніж правилом. Необхідно враховувати корекцію вихованням, умовами життя, професією, спрямованістю особистості.

Переваги кожного з типів найбільш продуктивні при груповому ефекті спрацьованості, кооперації, де діє взаємний принцип доповнення тих. хто співпрацює: холерик урівноважується флегматиком або сангвініком, лабільний допомагає ригідному. Теоретик і практик, пропагандист і агітатор, емоційний і діловий лідери, генератор ідей і критик доповнюють один одного. Сумісність, груповий ефект співактивності людей базуються не лише на принципі взаємодоповнення. а й на спільності мети, цінностей, стилів поведінки, коли відчувається взаємна потреба.

На реакцію і вибір поведінки в конфліктній ситуації значною мірою впливає сама особистість - її настанови, актуальні потреби, інтереси і здібності, звички, ставлення та активність. Сильна особистість намагається мобілізувати духовні й фізичні сили для того, щоб об'єктивно оцінити ситуацію, власні можливості, оволодіти емоціями, підкорити волю розуму, реальним цілям І цінностям, звільнитися від вагань, перебороти внутрішнє хвилювання, спробувати змінити ситуацію, досягти бажаного. Людина з гіпертрофованим "Я" схильна провокувати конфлікти, компенсувати свої невдачі, негаразди за рахунок насильства над залежними від неї людьми (вдома - діти або інші члени родини, на роботі - підлеглі), шукати "козлів відпущення".

Учені розрізняють прямий і посередній (непрямий) спосіб розв'язання конфліктів. На поведінковому рівні прямий конфлікт означає протиборство, коли противники погрожують, намагаються знищити один одного, завдати шкоди або підкорити собі насатьницьким чи ненасильницьким шляхом. При посередньому конфлікті противники прямо не заважають один одному, приховано домагаються власних цілей, вигоди через обструкцію можливих противників.

Психологи, які дотримуються психоаналітичного підходу, вважають конфлікт прямим, якщо припиняються коливання, багатозначність, коли людина вже обрала шлях для досягнення бажаної мети. Непрямими формами розв'язання психологічного конфлікту є такі:

1. сублімація - переведення енергії, розрядка її в соціальне сприятливій галузі;
2. компенсація та суперкомпенсація. тобто відтворення втраченого за рахунок іншої цінності, наприклад перехід на інше підприємство, заняття подібним видом спорту, пошук друга, який буде схожий на втраченого;
3. утеча від реальності у фантазію;
4. номадизм, постійне бажання до зміни місця перебування;
5. раціоналізація - самовиправдовування шляхом логічних розмірковувань, наведення сприятливих фактів, підстав;
6. істерія, симуляція страждань;
7. неврастенія;
8. суб'єктивне відокремлення особи опонента, наприклад ідеї від автора;
9. ідеалізація і пов'язаний з нею відрив від дійсності, абстрагування;
10. репресія - підкорення почуттів, намірів, бажань;
11. регресія - повернення до більш простих, примітивних форм поведінки, "повернення до безвідповідальності";
12. ейфорія - безтурботне, веселе збудження, що не відповідає реаліям;
13. проекція - психологічний захист свого "Я", при якому іншому приписуються власні пороки, вади, аби зняти з себе почуття провини.

Також є можливим проміжне чи остаточне розв'язання конфлікту. При пасивній позиції той. хто конфліктує, має надію, що обставини (фактор часу) зможуть загасити конфлікт. Ця позиція може бути корисною та ефективною особливо в стабільних І стандартних ситуаціях. Активний стиль розв'язання конфліктів зустрічається у людей, яким притаманна висока відповідальність. Вони переконані, що тим. хто допомагає собі сам. допомагає і Бог.

Одна з реакцій на конфлікт - сміх. Це форма психологічного захисту, переживання домінування І варіант зняття напруги. Конфліктну теорію сміху вперше запропонував Е.Ботті. На думку А.Шопенгауера, сміх виникає при несподіваному усвідомленні невідповідності між самим об'єктом та його умозоровою концепцією. Він може паралізувати агресивні наміри противника. Експериментальне вивчаючи мотиваційно-емоційну регуляцію мислення в конфліктній ситуації, Е.Усманова встановила різні стилі поведінки: дехто з тих, з ким проводиться експеримент, під час суперечки намагаються насамперед проаналізувати, осмислити ситуацію, інші діють навпростець (і'м потрібен успіх будь-якою ціною). У перших домінує пізнавальний мотив, у других - результат. Як правило, більш ефективною виявляється перша стратегія. Експеримент довів, що програшна ситуація - створення атмосфери страху протягом тривалого часу - найчастіше призводить до домінування у тих. з ким проводиться експеримент, мотиву досягнення, а також до динаміки мотивів від пізнавального до мотиву досягнення [88].

Попереджаючи і розв'язуючи конфлікти між людьми, необхідно керуватися не лише закономірностями біологічних і соціатьних явищ, а й властивостями психіки: її здатністю відбивати, регулювати, продукувати неадекватні та адекватні реальності образи й моделі поведінки, збуджувати до активності, цілеспрямовувати і передбачати. Завдання психологічної служби - допомогти людям усвідомити мотиви поведінки, упередження, помилкові цінності, навчити володіти власними емоціями, поведінкою, спілкуватися, розвинути творчі здібності та підказати, як оптимально їх використовувати, виховувати відданість занальнолюдським цінностям і вміння досягати спільної згоди. Зняти соціально-психологічний конфлікт - це. передусім, звести до мінімуму суб'єктивізм у взаєминах між людьми і водночас досягти найбільш повного порозуміння між людьми та володіння ситуацією, засвоїти культуру спілкування, знайти спільні цінності, вищий рівень взаємозв'язків і спрямувати активність кожного на творчі, взаємосприятливі цілі.

Для того щоб найпродуктивніше використовувати активність людини, і не лише в ситуаціях конфлікту, необхідно виконати низку вимог.

1. Змінювати об'єктивні та суб'єктивні фактори діяльності людей: середовище, образ життя І думок, соціальні організації, інститути (політика, економіка, освіта, юриспруденція, медицина, мистецтво, екологія, гуманітарні науки, сім'я, система масових комунікацій тощо). "Кожна зміна, яка входить у наше життя, - стверджує В.Тамбовцев, - обов'язково викликає певний підйом активності, спрямований або на використання нового, або на те, щоб уникнути його, зберегти звичне" [86].
2. Змінювати все так, щоб збільшувати ступінь свободи (вибору, доступності інформації, можливості викорис тання власних сил, задоволення власних і чужих потреб).
3. Першість духовного над матеріальним, людини над технікою (М.Бердяєв). "домінанти на іншого", над его центризмом (О.Ухомський).

• Починаючи конфлікти, доцільно мати можливі варіанти психологічного їх розв'язання. У всіх випадках напруги, відчуження, ворожнечі, взаємної агресії між людьми почни з того, що візьми відповідальність на себе, задай пряме запитання: "Що я зробив, що можу зробити, що залежить від мене, від нас і що не залежить?" Спирайся на свої сильні якості, поважай себе, але не за рахунок приниження, ігнорування сили, переваг інших. Відстоюй право на життя та справедливість для всіх. Постійно навчайся, ніколи не зупиняйся на досягнутому.
• Коли йдеться про конфлікти в трудових колективах, то для їх попередження та оптимального розв'язання необхідно, у першу чергу, зважене ставлення при всіх соціальне важливих ситуаціях (розподіл робіт, премій, відпусток, обговорення вчинку товариша тощо). Це дозволяє з'ясувати найбільш суттєві причини суперечностей, викрити прихований конфлікт. Як правило, обидві сторони тією чи іншою мірою винні, тому необхідні взаємні поступки, навіть спільний пошук виходу з тупика. Психологи рекомендують тим, хто вступив у суперечку, після обміну думками за індійською традицією повторити аргументи противника, аби краще визначити, що об'єднує різні сторони і в чому їхні розбіжності, дати зрозуміти, що думає, переживає і готовий заподіяти один у відповідь на кроки, дії іншого. Моральна сила стає на бік того, хто раніше виявить інтерес до турбот, справ, потреб іншого, викаже згоду в чомусь, надасть допомогу.
• Найскладніше розв'язати конфлікти приховані, навмисні, довгострокові. Особливі проблеми виникають, коли противники досить тривалий час всебічно та добре знають один одного. Накопичуються негативні емоції, факти. Закріплюються та підсилюються взаємні негативні стереотипні уявлення. Такі зіткнення ефективніше припиняються за допомогою третьої сторони, ззовні. При цьому необхідно, щоб противники дійшли згоди хоча б у тому, що залучення оточуючих їм допоможе. Необхідно зробити суперечності відкритими та дати змогу обговорити їх з іншими.
• Першим етапом наближення конфліктуючих має бути пошук контакту І згоди в нейтральній сфері (спільне обговорення міжнародних подій, становища в країні, в місті, участь у спортивній грі тощо); створення на цій базі позитивних емоцій, що відволікають від предмета суперечки І сприяють заспокоєнню. Ініціатором зняття розбіжностей стане той. хто швидше опанує свої почуття, настрій. Це дозволить, по-перше, не збуджувати іншого, не передавати йому негативні емоції, нервозність; по-друге, викликати зворотне самозаспокоєння; по-третє, звернутися до фактів, логіки, досягти взаємної сприятливості. Суттєвим є зворотний зв'язок: знати, що сприймається в моїй поведінці, словах, інтонації, погляді негативно, а що викликає позитивні емоції. Важливими є фактори - час і місце контакту.
• Для того щоб до нас прислухалися, сприймали наші пропозиції, аргументи, необхідно: викликати довіру до себе, зняти упередженість, послабити чи взагалі зняти негативні почуття, настанови, ставлення, що блокують взаєморозуміння; знайти спільні інтереси, цінності; дотримуватися етикету, взаємно прийнятих норм поведінки, ролей; намагатися чітко розмежовувати особисті розбіжності від ділових питань, не поширювати критику окремих рис, вчинків людини на загальну оцінку особистості.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Агеев В.С. Психология межгруїшовнх отношений. - М., 1983.
2. Алексеева А.Н. Влияние самооценки на способ решения конфликтной ситуации: Автореф. дис. ... канд.психол.наук. - М., 1983.
3. Ананьев В.Г. Избранные психологические труды. Т. 2. - М., 1980.
4. Андреева Г.М. Социальная психологи". -М., 1980.
5. Анисимова Т.М. Психологические особенности профессиональннх взаимодействий: Автореф. дис. ... канд.психол.наук. - Л., 1985.
6. Анцыферова Л.И. К психологии личности как развивающейся системе // Психология формирования й развития личности. - М., 1981.
7. Архипова Е. А. Влияние воспитателя й сверстников на самооценку детей старшего дошкольного возраста: Автореф. дис. ... канд. психол. наук. -Минск, 1983.
8. Ахмедханов А.М. Самооценка, статус личности й осознание профессионально-значимнх качеств студентов педагогического института // Психологические проблеми формирования социально активной личности учителя. -М., 1983.
9. Ахмедханов А.М. Влияние самооценки на характер межличностных отношений в студенческой группе: Автореф. дис. ... канд. психол. наук. - М.. 1983.
10. Афонькова В.М. К вопросу о конфликтах в процессе общения в коллективе // Общение как педагогическая проблема. - М.. 1974.
11. Бардиер Г.Л. Социально-психологические аспекти личного отношения человека к человеку: Автореф. дис. ... канд.психол. наук. - Л., 1982.
12. Баскина Ю.В., Спиваковская А.С. Методика включенного конфликта й ее использование для оценки зффективности психологической коррекции // Вопр. психологии. - 1989. - № 2.
13. Баштинский А.Й. Динамика межличностных отношений во временном учебно-спортивном коллективе: Автореф. дис. канд.психол.наук. -М., 1983. Белкин П.Г. й др. Содиальная Психология научного коллектива. - М.. 1987.
14. Берн 3. Игры, в которне играют люди: Психология человеческих взаимоотношений. Люди, которне играют в игры: Психология человеческой судьбы. - М.. 1988.
15. Берне Р. Развитие Я-концепции и воспитание. - М.; 1986.
16. Богданов В.А. Системологическое моделирование личности в социальной психологии. -Л., 1987.
17. Бодалев А.А. Восприятие й понимание человека человеком - М., 1982.
18. Бодалев А.А. Психология о личности. - М., 1988.
19. Бодалев А. А. Проблеми гуманизации межличностного общения и основные направления их психологического изучения // Вопр. психологии - 1989. - № 6.
20. Божович Л.И. Личность й ее формирование в детском возрасте - М., 1968.
21. Божович Л.И. Зтапн формирования личности в онтогенезе // Вопр. психологии. - 1979. - № 4. - С. 24-34.
22. Бойко В.В. й др. Социально-психологический климат коллектива и личность. - 1983.
23. Боришевский М.И.. Говорун Т.В. Социально-психологические ожидания как фактор взаимодействия личности й коллектива // Взаимодействие коллектива й личности: Тезиси докладов. - Таллин, 1979. -С. 142-148.
24. Бородкин Ф.М., Корняк Н.М. Внимание: Конфликт! - Новосибирск, 1989.
25. Бороздина Л.В.. Молчанов О.В. Особенности самооценки в позднем возрасте // Вести. Моек. ун-та. - 1988. - № 1. - С. 23-40.
26. Будасси С.А. Способ исследования количественных характеристик личности в группе // Вопр. психологии. - 1971. - № 3. - С.138-144.
27. Будасси С.А. Моделирование личности в группе (на вероятностных структурах): Автореф. дис. ... канд. психол. наук. -М., 1972.
28. Будасси С.А. Об одном способе измерения плотности группц // К вопросу о диагностике личности в группе. - М,. 1973.
29. Будасси С.А. Самооценка личности // Практические занятия по психологии. - М.. 1973. - С. 30-37.
30. Бнсгрицкая А.Ф., Новиков М.М. Зкспериментальное изучение динамики конфликта // Проблеми космической медицини. - М., 1966.-С. 83-85.
31. Винокур А.Ю. Исследование механизмов взаимодействия змоцио-нальннх й копіитивних компонентов в процессах межличностного оцснивания // Змощюнально-волевая регулящія поведения й деятельности: Тезиси докладов. - Симферополь, 1983. - С. 77-79.
32. Волков И.П. Метод социометрических измерений // Мето дві социальной психологии. -Л, 1977. -С. 90-108.
33. Глоточкин А.Д. Социально-психологические проблеми формирования первинного коллектива: Автореф.дис. ... доктора психол. наук. - М., 1972.
34. Глоточкин А.Д.. Ложкин Г.В., Спасенников В.В. Методика формирования малых групп с учетом межличностных аспектов взаимодействия операторов // Психолог, журнал. - 1986. - Т.7. - № 1-С. 22-29.
35. Головаха Е.Й., Панина Н.В. Психология человеческого взаимопонимания. -Киев, 1989.
36. Гришина Н.В. Практические вопросн разрешения конфликтных ситуаций в коллективах // Психологические аспекти социальной психологии. - Минск, 1978. - С. 35-47.
37. Данилин К.Е. Восприятие межличностных предпочтений в группе: Автореф. дис. ... канд.психол.наук. -М., 1984.
38. Донцов А.Й.. Полозова Т.А. Проблема обьективных детерминант межличностного конфликта в группе // Вести. Моск. ун-та. Сер. 14. Психология. - 1977. - № 4 - С. 12-24.
39. Darendorf R. Toward a Theory of Social Conflikt. - "Journal of Conglikt Resolution", June, 1958,2, 170-183.
40. Darendorf R. Class and Class Conflikt in Industrial Society. Standord University Press, 1959.
41. Darendorf R. Essays in Theory of Society. Standord, Calif., Standord University Press, 1967.
42. Ершов А.А. Личность й коллектив. (Межличностные конфликтм в коллективе, их разрешение.) - Л.. 1976.
43. Ершов А.А. Взгляд психолога на активность человека. - М., 1991,
44. Зазыкин В.Г. Социально-психологический климат и проблемы конфликтов в коллективе. - М., 1988.
45. Simmel J. Conflikt an the Web of Grupp Affiliation, trans, Wolff K.H. Clencoe, Iqq., Free Press, 1956.
46. Зотова О.Й. Крижева И.К. Роль групповой оценки в адаптации личности // Теоретические и прикладные проблеми психологии познания людьми друг друга: Тезиси докладов. - Краснодар, 1975. - С.72-73
47. Ковалев М.С. Коллектин и социально-психологические проблеми руководства. -М.. 1978.
48. Козлова Т.З., Шаленко В.Н. Конфликтные ситуации в структуре социально-психологического климата научного коллектива //Планирование и управление в научных коллективах. - М.. 1981.
49. Coser L.A. The Functions of Social Conflikt. London, Free Press of Glencoe, 1956.
50. Coser L.A. Continuties in the Study of Social Conflikt. N.Y., Free Press, 1967.
51. Коломинский Я.Л. Социометрия в социально-психологическом исследовании: ее возможности и ограничения // Методология и методы социальной психологии. - М., 1977. - С.72-85.
52. Кон И.С. Открытие "Я". - М., 1978.
53. Копылова А.П. Динамика личностных оценок в условиях вхождения в новый коллектив: Автореф. дис. ... канд.психол.наук. - М., 1986.
54. Корсак Г.Б. Влияние межличностных отношений в студенческой группе на формирование профессиональной направленности личности будущего учителя: Автореф. дис. ... канд. психол. наук. - М., 1986.
55. Кричевский Р.Л. К вопросу о механизме межличностного взаимодействия // Вопр. психолог, межличностного познания и общения. - Краснодар, 1983. - С.136-145.
56. Кроник А.А. Установка и эталоны межличностного оценивания: Модель и гипотеза // Социальная психология личности. - М., 1979.-С.184-220
57. Кроник А.А. Межличностное оценивание в малых группах. - К., 1982.
58. Куницына В.Н. К вопросу о самооценке подростка// Зкспериментальная й прикладная психология. Вып .2. - Л., 1970. - С.62-69
59. Леви В. Я и мы. - М., 1969.
60. Липкина А.Й. Самооценка школьника. - М., 1976.
61. Ложкин Г.В., Зазыкина В.Г. Конфликты й пути их преодоления в воинском коллективе. - К., 1986.
62. Ложкин Г.В. Психологический климат трудового коллектива. - К., 1988.
63. Ложкин Г.В. Профилактика конфликтов в первичных трудовых коллективах. -К.. 1990.
64. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблеми психологии. - М., 1984.
65. Мудрик А.В. Общение как педагогическая проблема // Психолого-педагогаческие проблеми общения. - М., 1980. - С.6-17.
66. Мясицев В.В. Личность и неврозы. - Л., 1960.
67. Неймарк М.С. Изучение подростков с различной направленностью личности // Изучение мотивации детей и подростков. - М., 1972. -С. 172-249.
68. Неймарк М.З. К вопросу об зкспериментальном исследовании направленности личности // Вопр. психологии. - 1963. - № 1. - С. 4.
69. Обозов Н.Н. Психология межличностных отношений. - К.. 1990.
70. Ольшанский В.Б. Психологическое диагностирование межличностных отношений // Психологическая диагностика // проблемы и исследования/ - М., 1981. - С. 167-197.
71. Парыгин Б.Д. Социально-психологический климат в коллективе. Пути и методы изучения. М., 1981.
72. Петровский А.В. Личность. Деятельность. Коллектив. - М., 1982.
73. Платонов К.К. Структура и развитие личности. - М., 1986.
74. Пригожин А.Й. Нововведення: Стимулы и препятствия // Социальные проблемы инноватики/. - М., 1989.
75. Психология индивидуальннх различий: Тексты. - М.. 1978.
76. Роберр М. А., Тильман Ф. Психология индивида и группы/ Пер. с фр. - М.; 1988.
77. Роджерс 3., Агарвала-Роджерс Р. Коммуникация в организациях /Пер. с англ.-М., 1980.
78. Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии. - М., 1973.
79. Савонько Е.И. Возрастные особенности соотношения ориентации на самооценку й на оценку другими людьми // Изучение мотивации детей и подростков. - М.. 1972. - С.81-111.
80. Scherke F. DDie Arbeitsgrupp im Betrief. Wiesbaden, 1956.
81. Скотт Дж. Конфликты: Пути их преодоления. - К., 1991.
82. Словарь русского языка / Под ред. А.П. Евгеньевой. - М., 1985-1988. - Т.2. - К-О., 1986.
83. Советский знциклопедический словарь. - М., 1980.
84. Stanger R. The Redintegration of Pleasant and unpleassant experiences. -N.Y., 1941.
85. Тамбовцев В.Л. Формальное и неформальное в управлении зкономикой. - М., 1990.
86. Тащева А.Й. Методика исследования межличностного восприятия в конфликтной ситуации. - М., 1984.
87. Усманова 3.3. Мотивационно-змоциональная регуляция мишления в конфликтной ситуации взаимодействия // Вопр. психологии. - 1986. -№4. -С. 133.
88. Философская знциклопедия. - Т.З. - М., 1964.
89. Ханин Ю.Л. Психология общеения в спорте. - М., 1980.
90. Чеснокова И.И. Особенности самосознания в психологии. - М., 1979.
91. Шакуров Р.Х., Акишев Б.С. Причини конфликтов в педагогических коллективах и пути их преодоления // Вопр. психологии. - 1986. - №6.- С. 67.

Найближчі відкриті тренінги Деревицького