Як легко його зрозуміти!

Ми підійшли до того, щоб сказати - мова політика не обмежується словами. У більшості країн світу він повинен показувати, що не відірвався від народу.

Тому досить часто доводиться брати на озброєння елементи зі стилю національного життя. Одяг, їжа, фільми, житло, література, місце відпочинку стають так само важливими, як і промови та статті. Пляшка кетчупу, гірчиця, сало, келих горілки чи солоний огірок на столі у найвищого чиновника може свідчити про те, що він уникає елітарності.

Дуже важливо вміти з першої хвилини позитивно настроїти слухачів чи створити атмосферу довіри. Наведу такий приклад. Англійський адвокат, лідер лейбористської партії Тоні Блер під час передвиборчої кампанії 1997 року, зустрічаючись із електоратом в одному з округів, після короткого виступу, перш ніж відповідати на запитання, елегантно зняв піджак, взяв до рук блокнота і ручку, уважно вислуховував кожного, робив нотатки, потім, звертаючись до слухачів по імені, давав чіткі відповіді, інколи з жартами. Така обстановка створила атмосферу довіри. Люди відчули, що це не просто передвиборна балаканина, а цей кандидат буде діяти в їхніх інтересах.

Відвідуючи заводи, він умів поставити кілька простих, але дуже суттєвих запитань до робітників, що також викликало до нього симпатію. Соціал-демократ Блер, як метеор, увірвався у вир політичної боротьби в Англії, виграв вибори у Джона Мейджора, незважаючи на підтримку офіційної пропаганди, котра після тривалого правління консерваторів була повністю на стороні діючого прем'єра. Подібною була перемога 1996 року в ізраїльського прем'єра Беньяміна Нетаньягу, де преса також була на боці партії "Авода" (партії праці), а діючий після смерті Іцхака Рабина прем'єр і лідер "аводистів" Шимон Перес був прекрасним оратором. Але на відміну від свого конкурента, значно старшого, високо шанованого в суспільстві, але і дещо набридлого, Нетаньягу добре використовував телебачення, свої природні дані, а також політичні гасла, що припали до душі більшості ізраїльтян.

Зовнішня привабливість багатьох лідерів сучасності, вміння добре говорити, демократичні манери - все це є результатом тяжкої попередньої роботи з режисерами та акторами. Відомо, що без підготовки стати лідером неможливо. Щоб завоювати симпатії, треба переграти і опонентів, і навіть героїв популярних фільмів. Адже людина здатна проводити аналогії, і це дуже важливий момент у сприйнятті нею лідера.

Але звернемося до протилежного прикладу. Російське телебачення перед президентськими виборами 1997 року транслювало передачу про лідера комуністичної партії Геннадія Зюганова. Зйомки проходили в його квартирі. Він вочевидь подбав про книжкові полиці, про фотографії сім'ї і друзів, розміщені на традиційній "стінці" - типовій ознаці радянського житла. Добре продумав, що буде говорити, тобто зробив усе відповідно до партійного вишколу. Але на столі, за яким сиділи його гості, були виставлені заморські фрукти. В ті часи, коли знімалася передача і мова велася про невиплату пенсій і зарплат, коли більшість його виборців не мали змоги купити яблука у холодній зимовій Росії, кожне його слово підсвідоме починало піддаватися сумніву. Оператор вихопив ці фрукти, періодично наводив на них камеру, при монтажі плівки це було підсилено, а результат - у глядача зародився сумнів, чи такий уже ортодоксальний комуніст Зюганов? А може, звичайнісінький пристосуванець. Усе, що він говорив, було наче під рентгеном.

До речі, телебачення може розкрити те, що людина хотіла б приховати найбільше. Якщо когось запросили до участі в програмі-дискусії, то слід мати на увазі - тут є шанс як виділитися, завоювати симпатії, так і програти. В інтерв'ю також можна виглядати добре, особливо коли кореспондент до вас настроєний привітно, коли його інтелектуальний і професійний рівень гармонують з вашим, коли він може, так би мовити, підіграти. Але трапляється дуже часто навпаки - і журналіст вас недолюблює, і питання аморфні або, відчуваючи ваш статус у суспільстві - запопадливі. Важко сказати, чи виграє лідер в останній ситуації. У всякому разі для подолання таких перепон зусиль доведеться докласти багато.

Але, напевно, з усіх телевізійних виступів найскладнішим є звичайнісіньке звернення чи заява. Щоб вони спрацювали з потрібним ефектом, необхідно добре потрудитися над текстом, враховуючи всі нюанси усного мовлення. Слід взяти до уваги і особливості, з якими доведеться зустрітися в студії. Приховати хвилювання і звикнути до нервозності, пануючої перед ефіром. Це не зал, де ти бачиш очі людей, підтримку чи осуд, це не кореспондент, який дає змогу включитися у гру, це - німа техніка. Хоча, звичайно, іноді вона виручає. В сучасних телестудіях є суфлери -дивишся в камеру, а бачиш повільно пропливаючий текст свого виступу. Проте і до суфлера треба призвичаїтись. До камери і світла також. А вам ще нагадують про прямий ефір. Тут найхоробріший може зламатися. Який би не був сміливий політик, він жде підказки, коли починати, поглядає на монітори, його хвилювання стає помітним і викликає лише жаль та співчуття. Одна досвідчена тележурналістка якось довірилась, що вона може вирішити майже будь-яке ділове питання з високопоставленим державним службовцем перед прямим ефіром: "У ці хвилини вони стають податливі, як масло".

Свої особливості має виступ на телебаченні. Це закономірно, що кожна людина може розгубитися, тож наважуся дати декілька порад.

• Будьте впевненими, маючи справу з медіа. Не соромтесь і не виявляйте ознак сумніву.
• Не слідуйте сліпо за журналістом. Дехто з них намагатиметься, щоб ви втратили рівновагу і вступили в нерівну суперечку. Не піддавайтеся такому впливу і залишайтеся спокійними.
• Золоте правило: коли даєте інтерв'ю, говоріть правду. Сказати "ні" чи "я не знаю" набагато краще, ніж вдатися хоч і до маленької, але неправди.
• Готуючись до бесіди, обмежте себе лише трьома головними моментами, так званим "островом порятунку". Навіть якщо часу буде багато, все одно не варто виходити за свої три "сосни", бо можна заблукати в гонитві за попередніми заготовками. Не варто завчати наперед цілі уривки, будете губитися і пригадувати. Це скує політ думки. Краще пам'ятати про свої три акценти. І навіть якщо розмова відходить від наміченого, знайдіть "місток" і поверніть тему у потрібне вам русло.
• Не бійтесь показати емоції - глядачі люблять дивитися на енергійних, жвавих людей.
• Потренуйтесь з колегами. Дайте їм зіграти роль опонентів. І, як би вас не збивали, тримайтесь за свої основні три пункти.
• Підготуйте надійні аргументи на захист своєї по зиції. Вони повинні бути такими, аби переконува ли у вашій правоті.
• Добивайтесь, щоб глядач відчув вашу надійність і дійшов висновку, що вам можна довіряти.
• Під час дискусії не будьте пасивними чи занадто ввічливими. Перебийте опонента, який домінує, але зробіть це не роздратовано чи з повчанням, а як людина, котра хоче висловити свою думку.
• Випишіть на невеликий аркуш паперу свої голов ні думки з тим, щоб під час перерви переглянути.
• Будьте простим, чітким і прямим. Не використовуйте професійні терміни чи жаргон.
• Якщо ви не почули запитання - перепитайте.
• Говоріть живою мовою з ентузіазмом, використовуйте, якщо потрібно, ілюстрації, але завжди за лишайтесь самі собою.
• Не поглядайте в монітори, не хвилюйтесь про камеру - це робота професіоналів. Дивіться на того, хто ставить запитання, тобто підтримуйте з ним зоровий контакт.
• Якщо ви берете участь у програмі без репортера, то дивіться прямо в камеру і уявіть собі, що там приємне і доброзичливе обличчя глядача, вашого друга чи знайомого, і говоріть до нього одного, а не до мільйонів. Нехай вас не лякають такі програми - до всього можна звикнути.
• Пам'ятайте, що ваша бесіда на радіо має бути більш продумана в плані змісту, ніж на телебаченні. Не забувайте про емоційність і яскравість фраз.
• Беріть участь у "ток-шоу" - це дуже популярна серед слухачів форма передач. Якщо тема для вас цікава - зателефонуйте самі й висловіться з цього приводу.
• Репортер ставить запитання, на яке ви не хочете відповідати. Якщо це можливо, не уникайте від повіді. Але, якщо ви відчуваєте, що справді не знаєте про що говорити, пливіть знову на свій "рятівний острів", до своїх трьох пунктів. Будьте чесними і скажіть, що не володієте інформацією, але будете щасливі знову завітати до студії пізні ше і поділитися новими для вас даними.
• Вас запитують більше, ніж ви хочете сказати. Як що добре володієте темою - приймайте виклик. Коли ж ні - знову на "рятівний острів", наведіть додаткові аргументи, проілюструйте більш яскравими прикладами свою позицію.
• Репортер ставить негативне запитання? Не повторюйте негатив і не відповідайте негативно. Ваше завдання - говорити про три важливі моменти. Не захищайтесь і не показуйте свого розчаруван ня. Швидко відкоригуйте інформацію і зупиніться на позитивному. Якщо ж це жорстка критика, ви можете сказати: "Я радий, що ви запитали про це. Багато людей мають помилкове уявлення, але правда полягає в тому, що..." - і повертайтесь на свій "острів". До речі, до цього варто підготуватися заздалегідь і навчитися залишатися "в позитиві". Не відповідайте на негативне запитання з фальшю. Хоч ви і можете "відвести очі" від проблеми, але вам не вдасться "провести" аудиторію.
• Якщо під час програми виникла довга пауза - не намагайтесь її заповнити. Не ви відповідаєте за продовження діалогу. До того ж це може бути журналістський трюк, аби змусити учасників на говорити зайвого.
• Ваша відповідь в середньому має тривати двадцять секунд. А коли ви даєте інтерв'ю для газети чи журналу, то можна говорити довше.
• Якщо не бажаєте, щоб про щось стало відомо репортеру, не говоріть про це, не кажіть, що "це не для преси". Вас можуть неправильно інтерпретувати. Особливо коли йде запис передачі.
• Одягайтесь консервативно, зручно і акуратно. Виберіть солідні кольори, але не білий. Уникайте вбрання з блискітками. Жінкам не варто обвішувати себе великою кількістю біжутерії. Чоловікам також.

Щоправда, це поради для звичайних ситуацій. А трапляються екстремальні. У 1997 році в Ізраїлі виник скандал з приводу інтерв'ю Сари Нетаньягу. Дружину прем'єр-міністра запросили на телебачення. Відома в країні журналістка провокуючими запитаннями вивела гостю з рівноваги. Це був попередній запис і дружина прем'єра попросила, аби на деякий час вимкнули камери, і спробувала з'ясувати стосунки. "Чому ви ставите запитання про невірність мого чоловіка? - кричала вона. - Чому не запитували про це дружину Шимона Переса чи дружин інших політиків, котрі не вирізнялися особливою відданістю? Якими ненависними очима ви дивитесь на мене! Скільки у вас заздрості!" Увесь потік обурення і гніву було записано на плівку, більше того, на повне здивування Сари - показано по телебаченню. Країна насолоджувалась скандалом. Народ обговорював видовище, хтось співчував дружині прем'єра, хтось захоплювався журналісткою. Але головне, що за дружиною Нетаньягу закріпилася репутація надто емоційної жінки, сімейне життя прем'єра стало абсолютно відкритим для глузувань, що, до деякої міри, призвело до втрати владою авторитету та підтримки з боку навіть найпалкіших прихильників.

Наведений вище факт, як і багато інших, пов'язаних з неординарними людьми, свідчить про те, що політики не хочуть поділяти з журналістами особисті думки, не хочуть, щоб особисте життя потрапляло під обстріл преси. Але наш динамічний час потребує гострих відчуттів, скандали й провокації стають нормою. За рахунок цього у переважній більшості випадків підтримується інтерес до засобів масової інформації. Бо для журналіста в усі часи новиною було і залишається лише те, про що не хочуть розголосити. Все решта - реклама. І не забувайте про зауваження Наполеона, що чотири розлютовані журналісти жахливіші за армію розлютованих солдатів.

Життя і боротьба змушує лідерів доброчесно плести павутину слів, напускати ману не лише опонентам, а й колегам. Часто за облудою політик приховує істинні наміри, бо не настав час їх показати. Детально розробляючи ступінь медоточивості й "сирості" у доповідях, справедливо прославляючи неясність і двозначність, шліфуючи свою майстерність, він прагне досягти успіху. Досвідчені політики шкірою відчувають, яку дозу щирої правди сказати, наскільки щедро приправити її гострими фактами і як приховати те, що може завадити у майбутньому. Вміння оволодіти увагою слухачів, спрямувати їхні думки та емоції в потрібне русло є запорукою успіху. Та якщо хтось має бути обманутий, навіть з добрими намірами, то так і буде. Ми лише повинні усвідомлювати, що таке відбувається і знати як. До того ж люди часто воліють бути обманутими, аніж знати правду.

Найближчі відкриті тренінги Деревицького