Про користь здорового… песимізму

Схоже, уже не тільки нам слухати, а й психологам набридло повторювати, наскільки важливим є оптимістичний настрій для того, щоб досягти в житті успіху та процвітання. Тепер американські «законодавці мод» у цьому питанні з не меншим ентузіазмом заходилися вихваляти позитивні сторони «помірного песимізму». Власне, роботи, де ставилася під сумнів необхідність тотальної тиранії позитивізму, з’являлися й раніше. Але провідні американські психотерапевти, зокрема Мартін Селігман, колишній президент Асоціації американських психологів, воліли їх ігнорувати. Тож заклики «тримати посмішку», демонструвати з кожної нагоди й без неї незламну впевненість у собі, в усьому добиватися першості останнім часом дедалі більше набирали рис національного фанатизму.

Стурбовані таким станом справ психологи наприкінці літа провели у Вашингтоні спеціальний симпозіум під назвою «Проігноровані переваги негативізму». При цьому його учасники зовсім не ставили під сумнів те, що позитивний настрій, віра в себе, впевненість у своїх силах справді допомагають розв’язувати дуже багато життєвих проблем як у суспільстві, так і в особистому житті. Проте вони настійливо обстоювали право кожної людини на тугу й кепський настрій. Барбара Гельд, практикуючий психолог із Брунсвіка, автор книжки «Припиніть посміхатися, починайте буркотати», стверджує, що постійна потреба наводити глянець на зовнішній бік свого життя впливає на психіку негативніше, ніж постійне перебування в пригніченому й засмученому стані. «Життя дуже складне, — пояснює вона. — І необхідність в особливо складній ситуації демонструвати свою абсолютну непотоплюваність ще більше ускладнює адаптацію до нових умов».

Численні експерименти підтверджують цю точку зору. Приміром, Джулія Норем, соціальний психолог коледжу Віслі, багато років займається дослідженням так званого «захисного песимізму», тобто коли самооцінка свідомо занижується. Наприклад, підвищена тривожність напередодні публічного виступу — явище досить поширене. Зазвичай із нею радять боротися саме шляхом позитивного самоналаштування. Проте Джулія Норем зі своїми підопічними, навпаки, перебільшують усі негативні моменти, які тільки можуть статися під час майбутнього випробування. Вона дуже переконливо змальовує, як легко перечепитися через дріт від мікрофона, як часто доповідачі захлинаються від спазматичного кашлю чи забувають заготовлені слова. Та попри це вона не має відбою від охочих пройти таку «захисну обробку». Практика показує, що після такого «тренінгу» виступи проходять гладесенько-рівнесенько, позаяк виступаючі запасаються надійною шпаргалкою та склянкою води, а пані зазвичай вдягають взуття на нижчих підборах. Загалом, побувавши у психолога, люди цілком контролюють ситуацію, а не намагаються справити про це враження. І, головне, вони майже зовсім не хвилюються — адже встигли перехвилюватися напередодні.

Джеймс Пеннебейкер, професор психології з Техаського університету, досліджує роль так званого «конструктивного негативізму». Людям, котрі пережили сильну травму, зазвичай радять постаратися якнайшвидше забути про неї. Проте професор Пеннебейкер відштовхується від протилежного та пропонує своїм пацієнтам якнайдетальніше викласти обставини трагедії у великих есе. Правда, учений підкреслює, що ця тактика застосовна лише до стриманих, інтравертних натур, не схильних до постійного скиглення. Практика показує, що після такого самоаналізу психічне й соціальне зцілення відбувається швидше і повніше, ніж після спроб зробити вигляд, нібито нічого непоправного не сталося.

Ясна річ, йдеться зовсім не про те, що тепер, замість закликів частіше посміхатися, звідусіль лунатимуть відозви частіше супитися. Безпричинний, хронічний смуток справді нічого спільного зі здоров’ям і добробутом не має. Утім, як і фальшива веселість, і награна життєрадісність.

Оксана Приходько за матеріалами International Herald Tribune.

Джерело: "Дзеркало тижня on the web".

Найближчі відкриті тренінги Деревицького