Поняття електронної комерції (далі е-бізнес), вперше з’явившись на сторінках вітчизняної преси ще років п’ять тому, досі не змінило свого статусу абстракції на статус виробничої необхідності. Численні пропозиції рішень для електронної комерції з боку виробників «заліза» (IBM, Cisco, Sun, Intel тощо), а також присутні на ринку численні програмні продукти для неї, досить дорогі. Підприємці не поспішають вкладати гроші в інтернет-проекти з невизначеною окупністю. Тим більше що організація бізнесу з ефективним опертям на інтернет-технології вимагає часто не лише його корінної реорганізації, а й наявності низки додаткових умов, найчастіше відсутніх в Україні.
У сенс поняття електронна комерція кожен вкладає щось своє. Не вдаючись у тонкощі, розумітимемо під нею продаж і просування товарів або послуг за допомогою інтернет-технологій. Причому не просто продаж, а з вигодою для продавця. Інакше, погодьтеся, навіщо цим займатися. Тому предметом даної статті не є дот-коми— інтернет-компанії, створені з протилежною метою —освоїти кошти інвесторів. Бізнес на дот-комах грунтувався на зовсім інших принципах, як-от: на наявному протягом 1998—1999 років стрімкому зростанні капіталізації інтернет-компаній на тлі інтересу до нової на той момент електронної комерції. Якщо не сказати — масовому психозі, який підігрівався заявами експертів про швидке настання «царства Божого», шляхом заміни старої економіки на нову. Через що придбані акції дот-комів пізніше можна було продати вдесятеро дорожче. Зате після спаду інтересу до дот-комів продати ці самі цінні папери стало значно важче. Вклади інвесторів, котрі не встигли останніх вчасно позбутися, вельми знецінилися.
Споживачів недостатньо й ризики великі
Стосовно ж «справжньої» електронної комерції — продажу товарів і послуг, то для її успішного розвитку потрібні три чинники. По-перше, наявність потенційної аудиторії покупців — критичної маси користувачів Інтернету (починаючи від 10—12% чисельності населення країни). По-друге, це наявність у населення електронних грошей — коштів на банківських рахунках (картки, керовані з допомогою найпопулярніших світових платіжних систем). І, нарешті, дешеві системи доставки товару покупцям.
Слід пам’ятати і про основні ризики електронної комерції: ризик відмови від придбаного товару в момент його одержання, ризик крадіжки даних кредитної картки під час здійснення з її допомогою електронної покупки (шахраї отримують змогу користуватися чужим рахунком) і ризик шахрайства продавця (непоставка чи поставка неякісного товару після його оплати).
У нашій країні відсутні всі три необхідні умови для розвитку е-комерції. Користувачі Інтернету становлять лише кілька відсотків від кількості населення (із них тих, котрі платять самостійно за доступ в Мережу, — не більш як один відсоток). В обороті безготівкових грошей населення майже не бере участі. Кількість власників кредитних карток ще менша за кількість активних користувачів Інтернету. Переважна більшість емітованих банками платіжних карток є дебетовими, як правило, не застосовуваними в розрахунках через Інтернет. А системи доставки матеріальних цінностей або дуже дорогі (приміром, міжнародні), що збільшує вартість покупки, або ненадійні (як національні). Законодавчого захисту від ризиків фактично немає. Так чи варто лізти Україні... в бубличний ряд.
Спробуйте бізнес для бізнесу
Проте, якщо глянути уважніше на можливості електронної комерції, то вже сьогодні можна запропонувати достатню кількість галузей для її застосування й у нашій країні. Передусім це стосується так званого сегмента В2В (business-to-business), тобто «бізнес для бізнесу».
Навіть у наших умовах цілком працездатні схеми для середніх і невеликих компаній, які спеціалізуються на оптових поставках усього того, що легко можна стандартизувати й описати, приміром, витратних матеріалів або запчастин. Приміром, схеми електронної комерції ідеально лягають на відносини дилер—дистриб’ютор. Рішення для е-комерції в цьому разі заміняє кілька менеджерів, котрі працюють з постійними клієнтами. Клієнти роблять замовлення з допомогою спеціального інтернет-інтерфейсу, програмний продукт сам надсилає клієнту платіжне доручення, контролює проплату й висилає клієнтові накладну на відвантаження товару. У перспективі в цей ланцюжок може бути включений, з одного боку, виробник, а з іншого — кінцевий споживач. Вартість програмного забезпечення для таких схем досить низька й багато оптових компаній уже їх використовують.
Також розвиватимуться (процес уже пішов) схеми B2B для тих галузей промисловості, де є «критична маса» постачальників (або споживачів) стандартного товару, котрі добре знають одне одного та правила гри на ринку. Це, зокрема, нафтова й нафтохімічна промисловість, зерно, цукор, виробництво мінеральних добрив, металургія, фармацевтичний ринок. Йдеться про електронні біржі — торговельні майданчики із стандартизованими умовами комерційної діяльності, яка легко реалізується в електронному вигляді.
У змальованих випадках учасники електронної комерції задовольняють викладені вище умови вигідності її застосування, а також уникають ризиків, пов’язаних із нею. Так, у наявності партнери, котрі мають доступ в Інтернет і безготівкові кошти на банківських рахунках і мають власні можливості з доставки товару. Розрахунки юридичних осіб — учасників тієї або іншої електронної комерційної системи в цьому разі можуть здійснюватися шляхом традиційних банківських переказів, що знімає ризики, пов’язані з масовими електронними платіжними системами. Ризики, пов’язані з відмовою від замовлення чи з недобросовісністю продавця також мінімізуються, оскільки товар стандартизовано, а учасники подібних схем добре знають одне одного в реальному житті.
Ще однією сферою, де видатки й ризики електронної комерції виявляються оптимальними, є торгівля «віртуальним товаром» — він не потребує доставки. Це, передусім, предмети інтелектуальної власності й фінансові ресурси. Такими схемами давно користуються програмістські команди, котрі працюють у країнах СНД на закордонних замовників. У цьому випадку замовлення у формалізованому вигляді надходить виконавцеві електронною поштою або через спеціальний інтерфейс. У відповідь замовник отримує готовий програмний продукт. Оплата виконавцеві здійснюється на картковий рахунок. Схема, наведена тут, сильно спрощена й не містить механізмів захисту від неминучих ризиків, проте в цілому демонструє онлайновий механізм торгівлі продуктами інтелектуальної власності.
Подібним видом електронної комерції можна вважати торгівлю інформацією. Як правило, за гроші дається фінансова інформація, що допомагає заробляти гроші, інформація для професіоналів. Це, приміром: on-line котирування з торговельних майданчиків (поточні котирування з затримкою в часі, як правило, надаються безплатно); історичні дані щодо торгів (які можна використовувати для проведення власного аналізу); вузькоспрямовані огляди ринку (по галузі, по сектору ринку, по окремих емітентах тощо). Крім того, має попит інформація за звітами емітентів у вигляді, придатному для подальшого аналізу й використання, зокрема історичні дані з балансів (останні звіти, як правило, надаються безплатно). Іноді платними можуть бути коментарі експертів до основних подій і новин. Торгівлею подібною інформацією займаються спеціалізовані аналітичні агентства.
Віртуальний бізнес — підмога реальному
Тепер щодо торгівлі фінансовими ресурсами, маємо на увазі інтернет-банкінг. Web-інтерфейси для управління рахунками нині заводять більшість солідних банків, які поважають себе. За рубежем це вважається нормою. Переваги on-line опрацювання транзакції загальновідомі: набагато нижча вартість, зручність доступу клієнта (24 години на день, 365 днів на рік), потенційна незалежність від його місця розташування. А в вузькому значенні слова — це банки, які не здійснюють off-line обслуговування клієнтів. Передусім, офшорні, приміром, зареєстрований у Науру First Тrading Bank, через який здійснював свої операції опальний банк «Слов’янський». Є такі банки в Європі, США й Канаді, проте поза офшорними зонами їм вигідніше ставати філіями великих традиційних банків.
Тенденція злиття компаній електронної комерції з компаніями, котрі здійснюють традиційний бізнес, має місце не лише в банківській, а й у всіх інших сферах електронного бізнесу. Творці онлайнових торгових компаній дійшли висновку, що в суто віртуальному світі їм не вижити. А власники традиційних фірм зацікавлені в розширенні свого бізнесу засобами Інтернету. У такий спосіб вони виручають одне одного. Правда, в умовах України електронний бізнес ще не вийшов із стадії експериментів. Компанії, котрі здійснюють торгівлю з допомогою електронних інструментів, як правило, ставляться до них як до допоміжних, покликаних лише розширити можливості їхнього реального бізнесу. Адже в інтернет-магазинах купують мало. Але зовсім марними витрати на інтернет-торгівлю також не назвеш. Адже відвідувачі сайта пишуть листи, вступають у дискусії і дуже часто після цього стають звичайними, офлайновими покупцями. Тобто у даному випадку інтернет-магазин виступає скоріш як рекламний, а не торговельний майданчик. Таким чином, оскільки інтернет-торгівля в чистому вигляді особливого прибутку поки що не приносить, вона може тривалий час співіснувати лише як частина успішного традиційного бізнесу, який її «тягне». Доти, поки ми хоча б не наздоженемо Америку в рівні інформатизації суспільства.
Семен СТЕПАНЧИКОВ
Джерело: "Дзеркало тижня on the web".
