Зазвичай чи то в перший, чи на другий день тренінгу я кажу і таке:
- Доросла людина, яка має нормальну роботу і в якої склалося принаймні таке-сяке подружнє життя, не може не вміти спілкуватися, вести перемовини та продавати!..
Ніколи слухачі не висували до тєї тези ніяких претензій і ніколи не намагалися її спростувати. Але нарешті нещодавно на перерві підійшла дівчина та якось дивно перепитала:
- Ви певні?
- Ні, не певен, - визнав я, бо важко бути нечесним у передчутті пастки.
Я й надалі буду висловлювати цю тезу, бо намагаюся поділитися з учнями самовпевненістю, напомпувати натхненням, але тепер завжди буду згадувати цю вимушену розмову.
Так, майже кожен із нас нарешті знаходить кохання, але засоби цієї боротьби проти самотності інколи не мають анічого спільного з навичками комерційного спілкування. Хтось, як втомлена фортечна залога, капітулює перед тривкою облогою, хтось дозволяє себе завоювати, чийсь шлюб зумовив гвалт, когось пожаліли, а комусь забракло обережності...
Я не відхрещуюсь від улюбленого вислова і ладен виголошувати його щодня: "Поле спілкування спільне!" Але це стосується саме спілкування, проте не фатуму, не долі, не випадковостей.
І на привеликий мій жаль, я час від часу мушу бачити серед групи приємних хлопців та дівчат, від котрих у захопленні вишукувачі їхньої поблажливої уваги, проте котрим аніколи не бути фахівцями особистого продажу чи видатними перемовниками. Їм забракне того, без чого кохання та шлюб можливі, але перемогам у найпростіших оборудках буде зась. Бо існують терени, на котрих важливіше те, що поміж вух, а не ніг...