Мав дуже веселу розмову з людиною, яка є «дуже–тренером».

Все почалося з того, що під час звичайної розмови цей молодик спробував накинути мені якусь гру, аби я «краще зрозумів» його розповідь.

– Та я розумію, – кажу.

А він:

– От якщо ви це зробите, то зрозумієте ще краще!..

Часто бачу відлуння цього на тренінгах колег. Вони прагнуть перекласти кожну дрібницю на мову якоїсь руханки або гри.

Приклад.

Задля того, аби пояснити, як допомогти клієнтові позбутися побоювань, я кажу:

– Нагадаємо йому, що він колись робив сміливі вчинки. Можемо заохотити чимось смачним. Добре працює приклад інших. Дамо гарантію допомоги та підтримки.

Дуже–тренер запропонує учаснику тренінгу залізти на стілець, а другий стілець поставить за три кроки. І накаже:

– Стрибай!

Той лячно чухає потилицю.

– Боїшся?

– Боюсь…

– А раніше колись через щось стрибав?

– Та стрибав…

– А якщо ми тут накидаємо м`яких подушок, то вже не так страшно буде?

– Мабуть, не так, бо ж підлога тверда…

– А якщо я тобі сто долярів дам?

– То вже стрибаю!..

Можливо, комусь дійсно треба саме так перекладати на мову дії та взаємодії те, що можна сказати звичайною мовою. Але такий штиб викладання, на мій погляд, більше пасує не для тих, кого взяли на роботу менеджерами продажу, а для закритого будинку розумово пригальмованих.

Стрибки зі стільця на стілець чудово пожвавлюють бізнесову освіту. Веселощі та жарти суттєво підіймають настрій персоналу. Проте, мені здається, що варто одне від одного відокремити.

Я певен, що значно краще набрати таких людей, яких можна навчати мистецтву продажу нормальною мовою. І хай вони завдяки цьому зароблять грошенят та підуть у неділю на циркову виставу – підняти собі настрій. Ну а там, на килимі арени, там може бути будь–хто: або коміки, або мавпочки, або навіть «дуже–тренери», які стрибають зі стільця на стілець…

Найближчі відкриті тренінги Деревицького