Часто на тренінгах із відкриттів учасників програми доводиться робити власні відкриття. Це, мабуть, обумовлено тим, що і вчителю доволі часто важко зрозуміти своїх учнів...
Подив групи на одній із останніх програм:
- Як таке можна робити? Адже ми не знаємо, що він напише!
Мова йшла про те, що, якщо вже інколи ми змушені давати знижки, то чому б не поміняти таку нашу згоду на обіцянку клієнта надати письмовий відгук про нашу послугу чи товар. Так колись робив я. Але мені ніколи б і думка не спала, що цій ідеї можна чинити такий запеклий опір.
Сенс пропозиції, немовби, віддзеркалює нормальну позицію будь-якого перемовника: якщо я мушу йти на поступки, то чому б цей мій "крок назустріч" не "продати" за окрему платню? Це може бути будь-що:
- обумовлений та смачний обсяг оборудки;
- відмова клієнта від додаткового сервіса;
- підказка щодо інших можливих клієнтів
- або саме відгук, котрий допоможе мені значно полегшити наступні продажі.
Так от першою реакцією тієї групи був жах: а що ж нам напише клієнт, якщо ми обміняли бажану для нього знижку на згоду відкрито висловити свої враження про наш продукт??!!
Чого тут боятися? Нащо лякатися? Що тут ганебного чи ненормального?
Аналіз та міркування про такий спротив може підштовхнути лише до однієї версії: люди, котрі працюють за наймом, спочатку ладні шукати перепони, котрі чогось зробити не дозволять, а вже потім, під примусом та під тиском погоджуються – так, можна чинити і так...
Отак поволі приходиш до звички викладити на тренінгах свої пропозиції догори дригом: спочатку довести, що просити про відгук можна і у випадку необізнанності з перспективами такого прохання, а вже потім пропонуєш те, з чого раніше починав...
Якщо ви схильні шукати не завади, а можливості, то дуже раджу: спробуйте будь-яку знижку спочатку продати! Заробимо ще хоча б одну копійчину...