Оноре де Бальзак дав нам опис ("Євгенія Гранде") одного з найкращих прикладів гри комерсанта на власних вадах:
"Удаване заїкання, яким вже давно послуговувався старий Гранде, скидалося за природжене, як і глухота, на яку він скаржився в дощову погоду; але за тих обставин, які склалися для обох, Крюшо це втомлювало. Слухаючи винороба, в нього мимоволі виникали зморшки від болісних зусиль зрозуміти його, коли він раптом гальмував на якомусь слові.
Тут, мабуть, треба розповісти історію заїкання та глухоти Гранде.
Ніхто в цілому Анжу не чув краще та не був здатний чіткіше вимовляти французькою та анжуйською говіркою, ніж наш хитрий винороб. Колись, за всієї своєї проникливості, його пошив у дурні один ізраїліт, який під час переговорів притискав руку трубкою до вуха під приводом того, що кепсько чує, і так майстерно запинався, бурмотів, підшукував слова, що Гранде, жертва людинолюбства, визнав за свій обов'язок підказувати цьому луковому гебрею слова та думки, які той, здавалося, шукав, намагався довершувати висновки гебрея, говорити так, як належало б говорити клятому гебрею, бути, нарешті, цим гебреєм, а не Гранде.
Бочар зазнав поразки в цьому своєрідному двобої та уклав єдину угоду, про яку він міг шкодувати протягом усього свого комерційного життя. Але якщо він зазнав збитків у грошовому сенсі, то в моральному отримав корисну науку та пізніше пожинав її плоди. Нарешті він почав благословляти гебрея, який колись навчив його мистецтву виводити з терпіння свого комерційного супротивника, спрямовувати всю його увагу на висловлювання чужої думки, постійно втрачаючи увагу зі своєї власної".