Виправдання помилок та дурниць

Коли на тренінгах ми викриваємо у гравців брак спостережливості, то мене завжди цікавить: чому під час гри мій опонент не врахував важливі факти, чому не відреагував на продемонстровані побічні інтереси і чому не скоригував свою перемовну роботу. Звичайні пояснення:

– Я цього не почув. Я цього не запам'ятав.

Тобто ми дуже легко скаржимось на здатність чути та на власну пам'ять. Проте тут винні не вони. Винно те, на що вголос поскаржитись вкрай важко – брак розуму. Ніколи не чув, щоб саме цим хтось виправдовував власні перемовні помилки.

Якщо не дочув – можна було перепитати. Якщо не запам'ятав – можна було записати. Але якщо до цього не додумався, то хто тоді я?

Якщо я не встигаю розкладати за теками в своїй голові ту фактуру, яка хвилями набіга від опонента, якщо я не встигаю на цій новій фактурі побудувати свої наступні кроки, то маю цікавий виверт – я можу вдати, що знепритомнів, і, впавши на підлогу, матиму кілька хвилин на аналіз та сінтез – доки опонент викликатиме "швидку допомогу". А якщо він байдужа падлюка та не схоче набирати "03", то я можу полежати на підлозі досхочу, все ретельно обдумати, а потім встати та розтрощити його разом з його арґументацією.

Але задля таких перемог у голові мусить щось клацнути і я мушу отямити: якщо на шаховій дошці я бачу менше половини існуючих фігур, то я вже програв.

Не треба хитрувати з самим собою. Під час продажу теж треба думати – і цю тезу ми не спростуємо! У вас чудовий слух і нормальна пам'ять. Але – ДУМАЙТЕ!

Найближчі відкриті тренінги Деревицького