Виправдання фотографії

Знайшов у Сергія Гіппіус ("Гимнастика чувств", Прайм-Еврознак, 2006) дуже цікаву ідею про зв'язок усіх складових життєдіяльності.

Прямий витяг зі сторінки 226 в моєму перекладі:

"За розвитком сенсорних можливостей актора зростає і його коло розумових та емоційних можливостей".

Тобто ми вчимося сприймати не тільки задля стовідсотковості сприйняття, але завдяки цьому стаємо і більш сильними розумово, і збагачуємо себе емоційно.

Інтуітивно я давно шукав цих слів. І зараз треба пояснити - нащо та чому.

Дуже давно раджу продавцям та перемовникам отруїтися таким захопленням, як фотографія. Зазвичай обґрунтовував цю пораду наступним чином: "Це вчить спостережливості". Але тепер отримав ще один дуже вагомий аргумент.

Фаховий підхід до спостереження є саме розвитком наших сенсорних можливостей. Тобто це одночасно ще вчить і думати, і відчувати.

Колись дивувався в тайзі: ті, хто приїхав ще на весновку, то з початком літа вони і бачили, і чули значно більше тих, хто потрапив у поля лише в червні. В місті зір та слух не атрофуються, але шалено слабшають. І ти втрачаєш можливість вчасно отямити стурбованість звіра, відчути тонкі зміни природи, ти стаєш не тільки майже сліпим та глухим, але ще й безпорадним, а для тренованного оточення - непередбаченим та дурним.

Тренування нашого сприйняття, наших сенсорних можливостей - це те, що заздалегідь працює ще на тривалість нормального життя, на відтермінування старості.

Найближчі відкриті тренінги Деревицького