Я вже писав про зреченість вихователя на незчислені виховальні нотації, спрямовані на його вихованців. Але це може бути і справою самовиховання.
Якщо нам треба оволодіти навичками посмішки, звернення за ім'ям, виконанню компліментів та побудові запитань, спрямованих на підняття значущості співрозмовника, то ми стикаємось з необхідністю контролювати значно більшу кількість дій, ніж зазвичай. І першим кроком до радикального розширання сфери свого сталого контролю можуть бути саме вперті самонагадування - про необхідність контролю посмішки, звернення за ім'ям, побудови компліментів тощо.
Такі самонагадування стають кроком до розвою тому, що спочатку треба навчитися пам'ятати про необхідність таких нагадувань. І вже це стає розширенням сфери контролю.
Можна допомагати собі будь-якими технічними засобами, залученням до такої гри друзів, нотаток - будь-як. Але наше вміння впоратись з більшою кількістю об'єктів спостереження потроху буде робити свою головну справу - перетворювати нас на більш спостережливих та сильних перемовників.
Взігалі, здатності та вмінню контролювати більше - цьому варто було б навчати дітей. Вони були б вдічні нам за десятки років - в тому віці, коли відволікати від справ та від нормальної поведінки починає просто шалена кількість нових непередбачених та некерованих подразників...