Ми колись разом із ним продавали доводчики для дверей – такі важельні пристрої, котрі тихенько притискають та закривають двері. Це був чи то 91-й, чи то 92-й рік. Проте сказати саме так – "Ми разом з Петровичем робили щось" – то було б брехнею. Таке навіть уявити було б важко. Це була не людина, здатна спілкуватися і співіснувати. То була самотня фортеця.
Петрович завжди був сам у собі. У власних думках. Він, немовби, був присутнім, проте якось окремо – в якійсь захисній сфері, в своєму сталому індеферентному настрої. Можливо, краще сказати – в окремішності свого скафандру.
Я знав, що він мав дружину – колись випадково зустрів його разом з тихою жінкою. Я знав про його захоплення – він був закоханим у пташок, а найбільше – в своїх папуг. Він вчив їх розмовляти. Хоча так і не знаю, яким розмовам могла навчити така мовчазна людина.
Інколи його поведінка дратувала, інколи набридала, але частіше він був просто непомітним.
Колись я бачив, як він продає наші доводчики. Ми зайшли до господаря приватного магазину, котрий сам ініціював привітання. Потім він сам запитав у Петровича, котрий монументом влаштувався на стільці під дверима:
– Щось продаєте?
– Доводчики.
– Які доводчики?
– Для дверей.
– Нащо вони мені?
– Доводити двері.
– Не треба!
– Може й так.
– То що треба вам?
– Я доводчики продаю.
– Не треба!
– Для дверей.
– Я сам закриваю двері!
– А тепер їх будуть закривати доводчики.
Спочатку це мене штовхало до сміху, потім я почав нудитися, потім вже з нетерплячкою чекав закінчення цієї вистави та ганебної ретіради.
Проте за двадцять хвилин такої розмови оборудка відбулася. Господар купив шість наших пристроїв і навіть пожартував:
– Коли доводчики скінчаться – заходьте з чимось ще!
Петрович сумно відповів:
– Зараз є тільки доводчики.
– Га?! – перепитав господар.
– Для дверей, – на попередній ноті пояснив Петрович.
У нього купували всі. У випадку заперечень Петрович так обіцяв зайти пізніше, що заперечення розсмоктувалися.
Я у нього питав:
– Чому вони всі купують?
Він відповів:
– Доводчики.
– Що "доводчики"? – не второпав я.
– Я їм пропоную доводчики. Для дверей. Аби двері причиняти. То як не купити?
– Але чому ж треба обов'язково купувати?! Можна ж і відмовитись!!!
– Так це ж доводчики.
– Ну то й що?!!
– Вони двері прикривають...
Я б вже купив і сам!..
Зараз уявляю голос його папуги:
– Для дверей. Вони їх прикривають. Дверні доводчики.
Чи ми теж здатні брати пташині уроки?..
