Петрович, самотня фортеця

Ми колись разом із ним продавали доводчики для дверей – такі важельні пристрої, котрі тихенько притискають та закривають двері. Це був чи то 91-й, чи то 92-й рік. Проте сказати саме так – "Ми разом з Петровичем робили щось" – то було б брехнею. Таке навіть уявити було б важко. Це була не людина, здатна спілкуватися і співіснувати. То була самотня фортеця.

Петрович завжди був сам у собі. У власних думках. Він, немовби, був присутнім, проте якось окремо – в якійсь захисній сфері, в своєму сталому індеферентному настрої. Можливо, краще сказати – в окремішності свого скафандру.

Я знав, що він мав дружину – колись випадково зустрів його разом з тихою жінкою. Я знав про його захоплення – він був закоханим у пташок, а найбільше – в своїх папуг. Він вчив їх розмовляти. Хоча так і не знаю, яким розмовам могла навчити така мовчазна людина.

Інколи його поведінка дратувала, інколи набридала, але частіше він був просто непомітним.

Колись я бачив, як він продає наші доводчики. Ми зайшли до господаря приватного магазину, котрий сам ініціював привітання. Потім він сам запитав у Петровича, котрий монументом влаштувався на стільці під дверима:

– Щось продаєте?

– Доводчики.

– Які доводчики?

– Для дверей.

– Нащо вони мені?

– Доводити двері.

– Не треба!

– Може й так.

– То що треба вам?

– Я доводчики продаю.

– Не треба!

– Для дверей.

– Я сам закриваю двері!

– А тепер їх будуть закривати доводчики.

Спочатку це мене штовхало до сміху, потім я почав нудитися, потім вже з нетерплячкою чекав закінчення цієї вистави та ганебної ретіради.

Проте за двадцять хвилин такої розмови оборудка відбулася. Господар купив шість наших пристроїв і навіть пожартував:

– Коли доводчики скінчаться – заходьте з чимось ще!

Петрович сумно відповів:

– Зараз є тільки доводчики.

– Га?! – перепитав господар.

– Для дверей, – на попередній ноті пояснив Петрович.

У нього купували всі. У випадку заперечень Петрович так обіцяв зайти пізніше, що заперечення розсмоктувалися.

Я у нього питав:

– Чому вони всі купують?

Він відповів:

– Доводчики.

– Що "доводчики"? – не второпав я.

– Я їм пропоную доводчики. Для дверей. Аби двері причиняти. То як не купити?

– Але чому ж треба обов'язково купувати?! Можна ж і відмовитись!!!

– Так це ж доводчики.

– Ну то й що?!!

– Вони двері прикривають...

Я б вже купив і сам!..

Зараз уявляю голос його папуги:

– Для дверей. Вони їх прикривають. Дверні доводчики.

Чи ми теж здатні брати пташині уроки?..

Найближчі відкриті тренінги Деревицького