Попри те, що агресору, котрий прагне підкорити українське бізнесове середовище, вельми вигідно поширення думки про відсутність вітчизняної ділової школи, але навіть він мусить це доводити. Те, що існувало та існує, не дозволяє просто так його відкинути, хоча намагаються робити й це.
Нам кажуть, що треба брати у вчителі західних чи східник зайд, бо бізнесова освіта в Україні ніколи не існувала, що комерційної школи не було, що сучасним діловим комунікаціям українські тубільці у власних пращурів вчитись не можуть.
Але, по-перше, це є брехня, а, по-друге, принаймні те, що стосується принципів, засобів та традицій ділового спілкування, то це існує в кожній спільноті, навіть якщо їй до бізнесу - як до неба рачки.
Аби переконатися, що все це було, а тому й подітися нікуди не може, нічого вигадувати не треба. Треба лише озирнутися.
У 1937 році Юрій Липа у монографії "Призначення України" згадував світ чумацтва та доводив, що той світ не скінчився, що він триває. То чи зник той світ за 60 років, що сплинули з часів Липиних визисків? Можна згадувати українске крамарство часів козаччини, можна реперезентувати власних Васко де Гама та Афанасієв Нікітіних, можна хоча б просто зануритись у "Київські типи" Купріна. Але...