Ми вдосталь ведемо розмов про навчання торгового персоналу. Схожим речам активно вчаться політики, дипломати, адвокатура. Решта суспільтва залишається майже поза цим освітнім колом. І тому цікаво подумати, яких галузей торкнеться начання мистецтву спілкування в найближчому майбутньому.
Можна мати підозру, що цим варто було б поцікавитись держслужбовцям, педагогам, але мені здається, що найбільш незадіяні ресурси цієї царини мають медичні працівники. Можливості цих ресурсів не залежать від форми власності медичного закладу, проте вже зараз можна передбачити, що в державних установах нові можливості будуть усвідомлені значно півзніше, а впроваджені – ще за деяким часом.
Медицина чекає лише кількох власних кроків на шляху пожорсточення конкуренції. Утримання пацієнта, розширення спектра послуг, надання більш людяних форм узвичаєним стосункам – за кожною з таких "дрібниць" ховаються переваги у контрконкурентній боротьбі.
Відповідно, нас чекають втомливі суперечки щодо можливості переносу здобутків системи тренінгів з бізнесових теренів на суміжні та дотичні сфери. В освіті дочекаємось нових тренерів, і першими будуть, мабуть, колишні психіатри. Потім підтягнуться офіцери, спортивні тренери, соцаіотні працівники тощо...
Що буде далі? А далі, мабуть, мають бути зафундовані підвалини універсальної системи навчання ефективному спілкуванню, котра отримає незалежність від фахової причетності. Її окремі елементи з'являються вже зараз – в обережних намаганнях тренерів залучити до свого викладацького аресеналу досвід прикордонних комунікативних професій...
Але уявіть, як ви станете старенькими, а до вас за тридцять років прийде за викликом сантехнік. І зайде він до вашої оселі зі словами – "Я уявляю, які складні почуття виникають у людини, коли щось незрозуміле коїться з унітазом. Вам не занадто важко викласти ті асоціації, котрі виникали у вас, коли ви почули це незвичне гарчання в евріку?.."