Над цим не глузують

Кажу супутнику в залізничному купе:

- Он подивіться на ці гори. Уявіть, скільки вони бачили таких, як ми. І в нашому ще печерному вигляді, і в пихатих лицарських обладунках, під різними прапорами та з різною зброєю. Та що там гори! Навіть оці дерева і ця трава пам’ятають стільки історій, що навіть неможливо уявити. Хто першим проклав оту стежину? Хто спалив той ліс на схилі? Хто першим прим’яв оту траву та замріяно дивився з неї на хмари?..

Супутник сміявся та заходився кпинами:

- То не ви кажете. То вашими варгами каже геолог. Історичний погляд фахівця. А нормальна людина про таке навіть не згадує і ніколи таким марити не буде.

Добре. Згоден. Не кожен буде уявляти мамонтів та прадавніх ящурів, котрі колись мешкали в наших степах. І дійсно - важко повірити, що ці степи, ліси та ця річка відгукнуться на твоє розуміння їх життєвого досвіду, що саме завдяки цьому відкриють нові незнані схрони та річища. Але як не зачепити такою уявою життя співрозмовника з твоєї останньої бізнесової оборудки?

Ось він сидить навпроти. Але ще кілька годин тому лежав. Сам? Не сам? Зручно? Тепло? Чи встиг поснідати? А чим він жив учора? Сварився з начальником? Чекав платню? Про що мріяв у десятому класі? Чим займався в абітур'єнтське літо? А завтра? А що буде в його післязавтрому? Чи згадають його добрим словом онуки, котрі за двадцять років оселяться в ним заробленому житлі?

Такі думки мусять приходити в голову не лише колишньому геологу, а будь-якому ділку. І над цим вже глузувати не можна, бо саме такі таланти визначають наші перемовні перемоги та нашу перемовну фаховість.

Найближчі відкриті тренінги Деревицького