За майбутній Вавілон...

П'ятнадцять років спостерігаю на тренінгах та пишу про одну дивну халепу: наш торговий персонал має непередбачені вади.

Проблема не в тому, що вони не вміють продавати, як можна було б собі думати. Скажена проблема полягає в іншому. Вона полягає в тому, що вони не вміють розмовляти - балакати та слухати. Проте кожного тренінга замовники більше за все дивуються саме цій глухоті, сліпоті та німоті власних підлеглих.

Колись я через це навіть трохи нервував. Колись намагався спрацювати навипередки - попереджав замовника про ті недоліки, котрі ще лише чекають нашого викритття. Минули лише два роки, як я щодо цього трохи заспокоївся.

У кого там - у "Орбіта"? - "смак все тривав та тривав"?

Просто ці проблеми теж мусять тривати. По-перше, це значно полегшує взаємодію з тренінговими групами, бо тобі наперед відомі майбутні проблеми. А по-друге, мабуть, ідеям теж треба мати якийсь час - на розповсюдження, на вистигання, на впровадження в щоденні думки та в постійний контроль керманичів, в принципи майбутнього добору персоналу.

Шкодую, що забув ім'я, але хтось дуже слушно нагадав мені в коментарях до цього журналу, що тренінги продажу - це як намагання добудувати Вавілонську вежу. Вперше не вдалось - її було зруйновано та накинуто людям різні мови, аби вони гірше розуміли один одного.

Ми знову шукаємо спільну мову. Ми знову будуємо ту саму вежу: ми вчимося чути, казати, розуміти, пам'ятати, враховувати у власному мовленні... І треба просто зберігати спокій. Просто кожного дня палити цеглу для нової вежі та наполегливо викладати її спіралями взаємного розуміння.

І треба якнайчастіше про це казати: торговий персонал треба не "вчити продавати". Їх треба вчити розмовляти та слухати. Ось і ще один раз я це повторив...

Найближчі відкриті тренінги Деревицького