"Боюсь, що виженуть..."

Отак ці бідолашні на перервах тренінгів і скаржаться: "Боюся. Боюсь. Боюсь, що виженуть".

Але якщо виженуть, то ми боїмося того, що дуже швидко закінчиться. Хіба є сенс такого боятися?

У відповідь інколи пропоную:

- Так казати - помилково. Давайте докладніше - чого саме ви боїтесь?

Починається пригальмований та конче сумний перелік:

- Що буде крик. Що буду почуватися дурнем. Що пошують у дурні. Що справа зламається...

- Стоп! Оце вже серйозніше. А чому справа мусить зламатися?

Мабуть, щось схоже роблять психотерапевти. Не знаю, а лише просто саме так уявляю їхню роботу. І цим важким шляхом ми зі скаржником зазвичай поволі йдемо, а потім жваво чимчикуємо до переформатування та конкретизації всіх тих побоювань. Якби хтось мені пояснив, чому за такою грою їхній страх поволі, але обов'язково зникає...

Найближчі відкриті тренінги Деревицького