Поняття "homeworker" і сам спосіб життя людини, яка працює вдома, мають деякі важливі особливості.
Ті, хто в нас традиційно працює вдома, називали себе споконвіку надомниками. Кравці, шевці, різні майстри від незвичайного способу життя ніякого особливого дискомфорту не відчували - це було звичним для них.
Сьогодні завдяки новим комунікативним технологіям робота вдома стала можлива для безлічі нових професій і безлічі людей, нових у цих професіях.
До їхніх послуг телефон, факс, комп'ютерні мережі, можливості електронної пошти, голосових і відеоконференцій, передача зображення, тексту й звуку й можливості групової роботи над одним проектом для тих, хто іноді розділений тисячами кілометрів.
Сьогодні надомниками стають люди, які все життя "ходили на службу" - підприємці, які занурилися в нове життя, що були лікарями, інженерами, вчителями. Їхній звичний стиль життя складався з безлічі публічних ритуалів і з безперервного живого спілкування. Ставши надомниками, вони іноді починають відчувати серйозні проблеми за відсутності всього цього.
Сьогодні надомними стають ремесла, які завжди були "публічними" - продажу, переговорів, консультацій, творчості, науки. Коли ти відділений від співрозмовника, партнера або опонента, стіною відстані, багато чого у своїх навичках потрібно змінювати.
Сьогодні я хочу поговорити про таку порівняно молоду професію, як робота надомного телефонного продавця - телефонного дзвонаря, який грає домашнє соло.
Продавати у своєму місті, по своїй країні або по всьому світу, сидячи у власному домі, - це під силу не всім. Але надто в багатьох проблеми й труднощі виявляються якщо не надуманими, то досить простими й легко переборними.
Хоч іноді ці складнощі викликають чийсь сміх, але для людини, яка вперше зайнялася цією новою роботою, вони можуть виявитися важким бар'єром, складним комплексом.
Той, хто щодня їздить на службу, живе ланцюгом звичних ритуалів.
Це ранковий прощальний поцілунок коханої, закривання за собою домашніх дверей, спуск у ліфті, озирання на рідне вікно, подорож у громадському транспорті з мантрами оголошень водія. Це вітання на вході в контору, процедура займання робочого місця. Це перший перекур, який мотивує фраза начальника, це та рутина, яка дозволяє одразу включитися в роботу.
А ось автономний дзвонар після сніданку повинен перейти за робочий стіл, зняти слухавку й відразу включитися в роботу. Це не ритуал. Це насильство над нашою потребою в ритуалі.
Правило перше: створюй ритуали.
Навіть якщо заради цього потрібно встати на півгодини раніше, це окупиться.
Найпродуктивніші ритуали: метушня з картотекою, перегляд записів за вчорашніми дзвінками, прослуховування вчорашніх фрагментарних диктофонних записів.
Добрий ритуал - трохи "райдужних" дзвінків на початку робочого дня. Що таке "райдужний" - кожен визначає для себе сам.
Один з моїх знайомих дзвонарів, уже років шість дзвонить мені зранку один або два рази на тиждень. Я з цим давно впокорився. І, взагалі ж, ніколи не обурювався цими порожніми дзвінками, хоча розмова справді завжди зводилася до кількох нічого не значущих запитань. Так мій знайомий кожного робочого ранку робить п'ять-шість дзвінків. Він пояснює це так: "Мені зранку потрібно роздзвонитися..." Знаєте - як розспівується в тенора на початку дня, після двох сирих яєць...
Коли дзвонар до десяти або одинадцяти годин ранку роздзвонився - починається особливий стан куражу. Я це знаю сам і про це мені багато хто розповідав. Це той запал, який змушує забути про каву, їжу і про куриво. Ось ще ці картки віддзвоню, ось ще кілька, ні - ще цей десяток!.. І мова ллється сама, всі заготовки виявляються зайвими, робота горить, співрозмовники відчувають твій запал і заводяться самі!..
Важка проблема - вічне соло.
Це не легко для того, хто звик працювати в хоч якомусь, але колективі.
Домашні до уваги не беруться. Вони тільки заважають. Кращий сурогат команди - ти сам.
Правило друге: створюй домашню віртуальну команду.
У письмовому вигляді сурогатом стануть ті ж клієнтські картки. Або - вечірній щоденник, у якому добре вести хоча б дуже уривчасті, але регулярні замітки з враженнями про минулий день. Гарний привід змусити вести такі замітки - повірити в корисність статистики.
Ще два інструменти, які допомагають пережити відсутність команди: диктофон і відеокамера.
Диктофон не потрібно навіть підключати до телефонної лінії. Досить лише можливості послухати свої комерційні звертання "чужим вухом".
Камера корисна для контролю пози, жестикуляції, міміки та їхньої адекватності тому, що кажеш в слухавку. Але найголовніше: вона - ще один член "команди".
Важливий аспект - сприйняття домашніми твоєї нової роботи.
Коли чийсь чоловік і батько ввечері повертаються з заводу або з контори, вони по-справжньому схожі на втомлених чоловіків. Коли домашній дзвонар долає ввечері п'ять метрів, які відокремлюють його робочий стіл від кухонного обіднього столу, він рідко схожий на перепрацьованого.
Правило третє: забезпеч своєму ремеслу нормальний статус у родині.
Тато не "теревенить по телефону" - тато працює. Чоловік не просиджує вдома штани - він працює. Батько й чоловік удень не підуть на базар, у магазин, не поїдуть на город - у них така ж робота, як і у всіх решти.
Тільки начальник повинен бути набагато суворішим.
Домашнім потрібно купити навушники - для телевізора, для стереосистеми. Домашніх треба навчити не грюкати кришками каструлі. А якщо час від часу доводиться відлучатися, то домашні повинні навчитися й коректно, відповідно до "легенди" відповідати на вхідні телефонні дзвінки.
Дім повен спокус.
Правило четверте: не спокушай сам себе.
Вдень телевізора в будинку немає - інакше й не варто намагатися стати автономним дзвонарем.
На робочому столі не може бути попільниці - інакше немає приводу вийти на п'ять хвилин на балкон і цим самим дати відпочити п'ятій точці. А крім того - вже через місяць три пачки в день стануть нормою.
До вечора - ніякого пива. Й - ніякої приватної телефонної балаканини з приятелями.
І якщо дзвонар дійсно автономний, і якщо працює на кого-небудь - він практично непідконтрольний.
Правило п'яте: нормуй свою працю.
Потрібно не тільки знати максимальну продуктивність дня, але й максимальну продуктивність години.
Потрібно визначити труднощі кожної години й знайти до цих годин ключі. Зранку давимо лінь "механічними" дзвінками або, навпаки, найбільш творчими контактами. Перед полуднем вб'ємо голод бутербродом. На сонливий пообідній час заплануємо зайву чашку кави. На вечірню "годину засмучень", коли шанс кого-небудь застати малий, поставимо дзвінки, що завіряють.
Заради чого ми дзвонимо з дому? Заради максимально ефективного використання робочого часу.
Правило шосте: дзвони без огляду на те, яка це година дня.
Коли можна дзвонити? О дев'ятій у клієнтів тільки починається день: панянки розпочали макіяж, чоловіки закурили по першій. О десятій у них планерка. Об одинадцятій вони проводжають головбуха в банк. О дванадцятій починає виділятися шлунковий сік. З першої до третьої - обід. Це святе! Як, втім, і пообідня година. З чотирьох до п'яти в них єдина можливість поспілкуватися між собою. О п'ятій - починають збиратися додому... Коли ж дзвонити?
Перші дзвінки (поки ми ще не знаємо їхнього робочого ритму) - з дев'яти до шести. Потім можна враховувати специфіку клієнтського робочого дня.
Часто непробивних секретарів-блокерів можна обійти, подзвонивши взагалі в неробочий час - у вісім ранку або у вісім вечора.
Якщо я сам собі кажу: "Сашко, не роби цього. Сьогодні понеділок, одинадцята ранку - там, напевно, люди не похмелилися..." - значить, я сам для себе шукаю відмовки. Треба ловити себе на цьому й ставати на горло пісні власної ліні.
Важко щодня робити дві з половиною або три сотні дзвінків і отримувати майже стільки ж категоричних відмов.
Правило сьоме: використовуй індивідуальні мотиватори.
Когось підбадьорить кава, когось - свічки-палички із запахом ладану, комусь під трихвилинний перекур необхідний старовинний німецький марш, комусь треба просто вмитися холодною водою.
Приємно щомісяця або щотижня отримувати винагороду у вигляді грошових знаків. Але цього мало для того, хто дзвонить соло.
Правило восьме: придумуй для себе заохочення.
Пачка сигарет набагато вищого класу, добрий безалкогольний напій, новий вентилятор, зручний календар на стіну, комфортна авторучка - кожен сам придумає найкращий приз.
Кажуть, що чоловік за день вимовляє сорок тисяч слів, а жінка - тільки тридцять. Але коли вони ввечері зустрічаються вдома, то чоловік свій ресурс уже вичерпав, а жінка тільки почала...
Правило дев'яте: влаштовуй щодня вечірні мовчазні півгодини й раз на місяць - мовчазний день.
Чому клієнти все-таки щось час від часу купують у самотнього дзвонаря?
Правило десяте: вір у закони статистики.
Потрібно вирахувати: який за рахунком дзвінок дає зачіпку, яка кількість дзвінків потрібна на отримання одного замовлення. Віра в просту статистику допомагає відчувати наближення до перемоги.
Зайве, але найголовніше правило: на хорошому продукті й при прагненні до самовдосконалення десять попередніх правил прогодують навіть мавпу, яка осідлала старенький телефункен.
