Є. Савельев

Феномен кризи української економіки і становлення фінансово-економічного механізму функціонування підприємства

Резюме:

Економічна криза в Україні не має класичного циклічного характеру, а є здебільшого результатом руйнування економічної структури колишнього СРСР. Формування нової структури власності знаходиться на етапі первісного накопичування капіталу. Стабілізація економіки припускає подолання платіжної кризи, підсилення функції, що стимулює податки, і включення тіньового бізнесу в офіційну економіку.

1. Економічна криза в Україні і її особливості

Економічний розвиток в Україні характеризується тим, що процес падіння вже давно перейшов той кордон, до якого можна говорити про наявність кризових явищ. Ще в 1993 році нинішній президент Л.Кучма, займаючи тоді посаду прем'єр-міністра, оцінював стан в економіці як крах. Після того єдине, що змінилося, це темпи падіння, що пов'язано з мінімізацією поля для розповсюдження руйнівних сил. З 1994 року ВВП України зменшився на 39%. Обсяг іноземних інвестицій в 1996 році складав всього $21 США (для порівняння: в Угорщині він дорівнював $1198, в Чехії - $586, в Естонії - $573). Зовнішній борг зріс від 400 млн. доларів до майже 10 млрд. і в розрахунку на кожну людини досяг майже 170 дол. США. В 1996 році на його обслуговування було потрібно $1.27 млрд., в 1997р. - майже $2.5 млрд. У випадку збільшення зовнішнього боргу такими ж темпами, як в попередні роки, він може досягнути в 2000 році $30 млрд. Рівень життя рядового громадянина України поступається рівню життя населення Древнього Риму і Вавілону, Індії і Греції, Хеттії і Фінікії.

В Україні відсутня економічна криза в класичному розумінні, тобто така, що в економічній науці трактується як циклічна, пов'язана із перевиробництвом. Щодо української ситуації, можна говорити про наявність спеціальної форми кризи, зумовленої катаклізмами (землетрусами, повенями і т.д.). В Україні робиться свідома ставка на руйнування економічної структури як складника єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР заради досягнення політичної незалежності від східних сусідів, передусім від Росії. Однак ця стратегія поки що не принесла адекватної компенсації в формі повноцінного структурного включення в світову економіку і входження в Європейський Союз. Отже, економічна криза в Україні є специфічною формою спеціальної кризи, яка є наслідком свого роду самопожертви. Ця криза розгортається на тлі “великої депресії” більшості населення країни через бідність і відсутність соціальної захищеності.

Особливістю економічної кризи в Україні є також те, що офіційна економіка не є єдиним визначальним чинником трасформації. Паралельно до неї функціонує і набирає силу тіньова економіка, що складає 50-60% офіційної і за оцінками Світового банку є найсильнішою серед інших постсоціалістичних країн. В тіньовій економіці обертається майже 47% загальнодержавної грошової маси, не враховується банківсько-фінансовий оборот (10). Ця величезна сума готівки майже не включається в інвестування розвитку національного товаровиробника. Взагалі інтереси тіньовиків перебувають за межами відтворення в сфері товаровиробника, обмежуючись здебільшого сферою спекулятивного товарообороту.

В Україні сформувалися і активно розвиваються практично всі види неофіційної економічної діяльності (7, с.400). Наведені вище оцінки стосуються тільки тієї її частини, яка зв'язана із створенням нової вартості, що не враховується офіційною статистикою. Отже, сюди не входить, наприклад, створення вартості в домашніх господарствах (так звані “послуги домогосподарок”, виробництво сільськогосподарських продуктів для власного споживання) і корупції. З іншого боку, сюди належить частина виглядів злочинної діяльності, яку можна розглядати яка створення вартості (наприклад, підробка і копіювання товарів з фірменними знаками, нелегальне копіювання програмних продуктів, відео- і аудіозаписів, нелегальне виробництво зброї).

Із набуттям масового характеру тіньової економіки в країні сформувалися особливий соціально-економічний клімат і специфічна суспільна думка, що врешті-решт з'явився могутній соціальний прошарок ділових людей, здатних започаткувати економічноме зростання. Достатньо тільки легалізувати тіньову економіку, продати її носіям за безцінь залишок ще не розпроданої державної власності, включаючи землю, надра, підприємства, інфраструктуру.

Дійсно, в тіньовій економіці сконцентрований своєрідний прошарок населення України, який здатний швидко присвоїти і накопичити грошовий капітал, однак зовсім не за рахунок його вкладення в ефективний господарський оборот - виробництво, масовий випуск товарів, насичення ними внутрішнього ринку і завоювання зовнішнього ринку. Якраз навпаки, так званим “новим українцям” вигідніше тримати вітчизняний ринок в дефіциті. І чим останній більший, тим більша їх нажива і гірший стан рядових споживачів. А це далеко до справжнього підприємництва, побудованого на міцній економічній основі, конкурентоспроможних технологіях, чіткому налагодженні виробництва і збуту товарів, яке орієнтується на закони попиту і пропозиції.

“Нові українці” вкладають гроші здебільшого в поточний оборот (хабарі, скупки, перевезення і перепродаж дефіцитних товарів, обходячи неможливі в наших умовах труднощі із здійсненням інвестицій, придбанням дефіцитних і дорогих технічних засобів, сировини, матеріалів, енергоресурсів).

В нинішніх своїх формах і розмірах тіньова економіка стала джерелом деградації економіки і падіння суспільної моралі. Власники тіньового капіталу ухиляються від сплати податків і платежів, власне незаконно, зменшуючи надходження засобів в державний і місцеві бюджети.

Незважючи на величезний розмах, який придбала тіньова економіка, в країні не розроблено правового механізму, який міг би надійно захистити економічні інтереси держави. Мало того, криміногенні елементи мають, як правило, підтримку в державних структурах і нехтують навіть діючим недосконалим законодавством, безкарно розгортаючи національне багатство. В результаті держава перетворилася в економічні хворий організм, не здатний вирішувати проблеми якісного і структурного поновлення національної економіки, стабільних і високих темпів соціально-економічного розвитку і зростання.

Ситуація в даний час складається з двох альтернатив. Одна з них передбачає, що органи державної влади повинні зуміти направити сукупний капітал країни, її ресурсний потенціал на розширене відтворення, кардинально технологічне і організаційне управлінське поновлення національного товаровиробництва на базі ресурсо- і енергозбереження, нових наукових відкриттів. Протилежна альтернатива полягає в тому, що Україні загрожує остаточний економічний занепад, втрата її самостійного існування, включення в сировинний придаток економічно розвинених країн з усіма негативними наслідками для нинішнього і майбутнього українського народу.

Найбільшою помилкою, що відрізняє реформування української економіки від інших постсоціалістичних країн є здійснення економічних перетворень без зв'язку з соціальними. В результаті соціальні проблеми вирішуються за остаточним принципом, який часто полягає в тому, що на соціальний розвиток взагалі не залишається засобів. Це призвело до того, що Україна стала країною найбільшої бідності в Європі.

Таблиця 1.
Показники заробітної плати в Україні (5)

	Реальна заробітна плата в цілому (1990=100)	Доларовий еквівалент середньої заробітної плати	Відносна реальна заробітна плата (Україна/Росія)
1992	83.6		1.09
1993	36.8		0.48
1994	33.5	24.7	0.48
1995	36.9	49.6	0.71
1996	35.0	76.1	0.60

Як видно з таблиці 1, в 1994-1997 рр. реальна заробітна плата коливалася між 33.5% і 35% від рівня 1990 року. Якщо в дореформений період Україна мала вищий рівень реальної заробітної плати у порівнянні з Росією, то з 1993 року вона почала значно відставати від Росії. Що ж стосується абсолютного рівня заробітної плати, то його місячний розмір в 1996г. $76.1 або $2.5 в день свідчить про реальне збідніння населення, 74% якого проживає за межею бідності (в 1992 році цей показник складав 11%). При цьому на 1 січня 1998 року заборгованість із заробітної плати тільки робітникам бюджетних організацій сягнула 5 млрд. гривень.

Проведення економічних реформ в підсумку призвело до неухильного і загрозливого знищенн генофонду нації. За останні п'ять років в Україні смертність перевищувала народжуваність. За період з 1991г. по 1996 померло на 1.2 млн. людей більше, ніж народилося. Країна займає перше місце в Європі за рівнем смертності і останнє - за рівнем народжуваності (8). Якщо ситуація не зміниться, то до 2000 року населення України зменшиться ще на 2-2, 5 млн. людей, тобто за час ліберальних реформ може бути втрачено до 5 млн. людей.

2. Формування нової структури власності

Трансформаційні процеси в Україні характеризуються становленням передумов капіталістичного способу виробництва. Це означає, що в Україні є первісне накопичування капіталу. В результаті варто очікувати накопичування фінансових засобів, здатних перетворитися в капітал і формування вільної від засобів виробництва і умов життя робочої сили.

Найважливішим чинником створення передумов капіталістичного засобу виробництва є приватизація. В умовах України вона являє собою політико-правовий акт, спрямований на зміну форми власності, а саме - перетворення державної власності в акціонерну форму або ж індивідуальну приватну власність.

Як показують дані таблиці 2, в результаті приватизації тільки в промисловості частка підприємств недержавної власності досягла до початку 1997 року в загальній кількості підприємств 70.2%, а в обсязі виробництва - 58.3%. Однак ці показники не можна розцінювати як чинник відтворення капіталу. Приватизація ж безпосередньо жодних нових елементів в систему виробничих відношень не внесла і не може створити по самій природі речей. Вона може і повинна створити правові передумови затвердження нових елементів в системі виробничих відношень, однак тільки в тому випадку, якщо самі ці елементи є в наявності або ж перебувають в стані свого формування.

Таблиця 2.
Розвиток нових форм власності в промисловості (на кінець періоду)

	Число великих і середніх підприємств	З них за формами власності		Частка підприємств недержавної власності
		державної	колективної і змішаної	в кількості підприємств	в обсязі виробництва
1992	6850	5159	1686	24,6	17.0
1993	7963	5421	2525	31.9	29.0
1994	8826	4763	4043	46.0	38.0
1995	8931	3882	5030	56.5	48.0
1996	9120	2715	6386	70.2	58.3

Ефект від проведення приватизації в Україні поки що не може бути оцінений позитивно. Вона лише загострила ситуацію, в якій опинилася країна. Як і раніше, триває спад виробництва, глибока криза платіжних відношень, затримка виплати заробітної плати, збідніння населення і т. д. На даному етапі приватизація дозволила реалізувати лише задачу первісного накопичення капіталу з усіма соціальними наслідками, притаманними йому, і, зокрема майновим розшаруванням суспільства.

Для прикладу може бути взята практика створення акціонерних товариств на базі приватизованих підприємств. В умовах капіталізму, які вже склалися і функціонують, акціонерна форма власності виступає засобом мобілізації додаткових капіталів, централізація яких є чинником рішення господарських проблем, на доступних приватному індивідуальному капіталу. Між тим, в умовах, що склалися на сьогодні в Україні, акціонування є, головним чином, засобом руйнування державної форми власності і створення вільної від засобів виробництва робочої сили.

Капіталістичний спосіб виробництва, якщо розглядати його в класичному стані, є системою панування промислового капіталу, що являє собою органічну єдність трьох його функціональних форм: грошового, виробничого і товарного. Однак в Україні ще не склалися самі ці форми з відповідними функціями. Мається на увазі передусім панівна форма промислового капіталу, якою є форма продуктивного капіталу, яка обслуговується грошовими і товарними формами капіталу, що функціонують в сфері обороту.

На сьогодні в Україні переважає капітал обороту, тобто грошовий і товарний, притаманний первісним східцям становлення капіталістичного суспільства. Однак, допоки не сформовані умови для затвердження продуктивної форми капіталу, доти не виключена можливість перетворення грошової і товарної форм в самостійні форми капіталу, якими вони були в докапіталістичних способах виробництва, коли грошовий капітал виступав в якості лихварського, а товарний - купецького (9).

Своєрідність процесу трансформації власності в умовах України полягає в тому, що внаслідок глибокої кризи українське суспільство виявилося ніби відкинутим до докапіталістичних форм існування з притаманними їм економічними відношеннями. Це природно, бо при зниженні рівня продуктивності суспільної праці закономірним стає зворотний рух суспільства від розвиненого стану виробничих відношень до їх менше розвиненого стану, від капіталістичної форми виробництва до простого товарного виробництва, а від нього - до натурального. Більше нічим не можна пояснити такі явища як розширення товарообміну на бартерній основі, натуральні форми розрахунків підприємств зі своїми робітниками (своєю власною продукцією, або ж продукцією, виміняною на свою продукцію), введення грошових сурогатів в межах окремого підприємства. Ця широка натуральна економічних зв'язків свідчить про наявність тенденції переходу від товарних відношень до натурального господарства.

Із сказаного зрозуміло, що процес формування умов затвердження промислового капіталу в даний час значно, якщо не в вирішальній мірі, залежить від умов формування його продуктивної форми. Виняткова роль у вирішенні цього завдання належить промисловим інвестиціям, які варто розглядати як вирішальний чинник виходу України не тільки з кризи, але і з стану первісного накопичування капіталу.

3. Вдосконалення фінансово-економічного механізму функціонування підприємства

Перехід до ринкової економіки стримується платіжною кризою, що розвивається і поглиблюється впродовж років постсоціалістичного періоду. Його масштаби представлені в таблиці 3. Кредиторська заборгованість в 1997 році становила 90% валового внутрішнього продукту. В той же час відношення отриманих кредитів до кредиторської заборгованості постійно зменшувалось. Якщо в 1992 році воно складало 125.3%, то на початок 1997 року знизилося до 5.6%. Це свідчить про відсутність платіжної дисципліни між підприємствами і недостатнім рівнем розвитку банківської системи.

Таблиця 3.
Дебіторська і кредиторська заборгованість (9)

	Дебіторська заборгованість				Кредиторська заборгованість
	На 1.09. 97		На 1.10. 97		На 1.09. 97		На 1.10. 97
	млн. грн.	питома вага,% до підсумку	млн. грн.	питома вага,% до підсумку	млн. грн.	питома вага,% до підсумку	млн. грн.	питома вага,% до підсумку
1	2	3	4	4	5	6	7	8
Всього: в т. ч.	69749.1	100.0	73336.4	100.0	98612.3	100.0	10345.9	100.0
Між підприємствами України	66644.0	95.5	70218.8	95.7	93270.5	94.6	98428.4	95.1
З суб'єктами господарської діяльності країн-республік колишнього СРСР	817.7	1.2	870.8	1.2	2159.8	2.2	1738.9	1.7
З суб'єктами господарської діяльності інших країн	2287.4	3.3	2246.8	3.1	3182.0	3.2	3286.6	3.2

Криза неплатежу заблокувала практично весь процес відтворення і економічного кругообігу. Для виходу з платіжної кризи необхідно відрегулювати співвідношення в русі таких макроекономічних показників, як обсяг і структура валового внутрішнього продукту, з обсягом і структурою грошей і цінних паперів в економічному кругообігу. Це - одна з функцій уряду, без реалізації якої він не зможе проводити політику економічної стабілізації.

Гальмом успішного функціонування підприємств є також податкова система. Формально базова ставка оподаткування прибутку, що складає в Україні 30%, знаходиться на рівні розвинених країн. Однак на практиці рівень вилучення реального прибутку значно вище. Це пояснюється, по-перше, включенням в базу оподаткування багатьох видів затрат, які в міжнародній практиці відносяться на собівартість, і, по-друге, ігноруванням рівня інфляції при визначенні прибутку, передусім за такими елементами, як амортизація (у зв'язку з несвоєчасністю неадекватністю переоцінки основних фондів), запаси сировини і матеріалів (через відсутність механізмів їх індексації) і обкладення прибутків від капіталу без індексації основної частини, що в умовах високої інфляції перетворюється в оподаткування капіталу, а не відсотків від нього.

Поряд з усуненням відмічених недоліків для підсилення функції, що стимулює податки в економічному зростанні, необхідно:

• диференціювати ставку податку на прибуток підприємств, встановивши пільгову (вдвічі нижче від базової) ставку для наукоємних підприємств, які самостійно реалізують конкретні інвестиційні програми, і підвищену - для високоприбуткових операцій особливого вигляду (посередницьких, страхових, з цінними паперами, валютою і т. д.), а також для ігрового бізнесу;
• поставити рівень ставки податку на прибуток комерційних банків і інших фінансових організацій, які видають довгострокові кредити на розвиток виробництва, залежно від частки останніх в загальній сумі кредитів;
• встановити знижену (вдвічі у порівнянні з базовою) ставку податку на прибуток для іноземних інвесторів, здійснюючих прямі інвестиції в сумі не менше $100 тис. в інвестиційні проекти, передбачені державними програмами розвитку пріоритетних галузей економіки.

Зважаючи на масштаби тінізації економіки, необхідно відпрацювати механізм конкуренції, що забезпечує поступове включення нелегального бізнесу в офіційну економіку. Для цього необхідно в офіційній економіці усунути спадщину, що залишилася від постсоціалістичного режиму, - бюрократичні перешкоди, повніше вивільнити економічні стимули, забезпечити здорову мотивацію до праці. Особливе значення при цьому має усунення всіх проявів монополізації. Ефективним може бути створення підприємств - конкурентів з державною або змішаною формами власності, працюючих на ринках, які традиційно займають тіньовики.

Аналіз причин тіньовизації економіки дає підстави для додаткових пропозицій з вдосконалення податкової системи. Значною мірою вони стосуються податків, встановлюваних для малих підприємств, через які перекачуєтся основна частина тіньового капіталу. На думку зарубіжних експертів, для них необхідно ввести помірні паушальні (незалежні від обороту) податки (1, с.72). Це сприяло поверненню багатьох малих підприємств, наприклад в торгівлі, в сферу офіційної економіки.

Разом з тим виглядає дискусійним альтернативний варіант, що рекомендувався авторами, при якому малі підприємства повинні мати можливість вибору між паушальним і звичайним податком, щоб таке паушальне оподаткування не принесло їм шкоди (1, с.72). Прийняття такого порядку зможе створити умови від вигідності перебування в затінках за рахунок приховування прибутків, бартеризації, корумпувания та інших засобів, відпрацьованих тіньовиками.

Заслуговують також розгляду в парламенті пропозиції з оголошення обмеженою певними термінами амністії за минулі порушення податкового законодавства, використання елементів прямої демократії і більшу фіскальну децентралізацію (1, с.73). По-перше, поверненню в офіційну економіку перешкоджають побоювання відповідних суб'єктів господарської діяльності, що вони будуть змушені доплачувати податки. По-друге, оскільки на неофіційну економічну діяльність впливає також суб'єктивна думка про справедливість системи оподаткування і соціального страхування, можна була б активніше залучати громадян до процесу прийняття рішень стосовно цієї системи, наприклад, шляхом проведення плебісцитів і референдумів за прикладом Швейцарії.

Розвиток фінансово-економічного механізму підприємства повинен орієнтуватися на притягнення інвестиційних ресурсів. У вирішенні даного завдання в Україні формується дещо односторонній підхід, в якому пріоритет віддається зовнішньому фінансуванню. Таке направлення домінує в окремих країнах. Так, в 1993-1995 рр. відношення прямих іноземних інвестицій до валових внутрішніх інвестицій склало в Угорщині 44%, Анголі - 39.4%, Чехії - 23.2%, Естонії - 17.9%, Мексиці - 18.2%, Латвії - 14.3%, Турції - 17%, Індонезії - 19.6% (3).

Однак, в умовах глибокої внутрішньої кризи, відсутності сформованого історичного, економічного і політичного іміджу як нової держави, а також будь-якого істотного інтересу великих держав і їх об'єднань українські підприємства не можуть розраховувати на іноземне капіталовкладення. До того же реальний міжнародний інвестиційний потенціал порівняно невеликий, щоб задовольнити потреби України. Достатньо сказати, що обсяги зовнішнього фінансування країн, що розвиваються, в 1996 році склали $ 138.9 млрд. (2), в той час як Україні для структурної перебудови на новітній основі необхідно по оцінкам не менше $ 200 млрд. (1, с. 44), а по розрахункам автора ця цифра повинна складати в багато раз більшу величину (по меншій мірі $150 млрд. в рік). Для порівняння: в 1990 році обсяг капітальних вкладень склав 53.5 млрд. крб., в тому числі в об'єкти виробничого призначення - 38.5 млрд крб.

Розвиток інвестиційного механізму України необхідно починати з банківської системи. В даний час довгострокові кредити складають мізерні суми на 1.12. 1997 року 717 млн. грн., або 10% всіх кредитів. Причиною цьому є те, що банки вважають за потрібне кредитувати прибуткові торгово-посередницькі операції, а не брати на себе інвестиційні ризики. В умовах, що склалися, може виправдати себе введення мінімального кордону використання ресурсів банку для кредитування виробничих підприємств. При цьому частину ризику банків держава повинна брати на себе.

Невикористаним залишається поки що принцип самозароблення підприємствами засобів на інвестиції. В Україні приховане безробіття складає за різноманітними оцінками 20-30% (1, с.95). За цими людьми закріплені основні фонди, які простоюють. Якщо знизити фактичне безробіття до 5-10%, то це дозволить скоротити реальну потребу в інвестиціях і водночас спрямувати зароблені кошти на реалізацію структурної політики.

Здійснення структурних перетворень вимагає розробки спеціального економічного механізму державного регулювання. Одним з шляхів вирішення цієї проблеми може бути створення централізованого інвестиційного фонду пільгового кредитування, в який доцільно переказувати частину амортизаційних відрахувань підприємств. Його варто розробити таким чином, щоб створити конкуренцію банкам і стимулювати їх до зниження відсотка за кредит, ставка яких в нинішній час сягає 70% в рік і зберігає тривку тенденцію до підвищення.

Деякі українські економісти цікавляться активізацією зарубіжної діяльності українських інвесторів і використанням її для формування протилежних тенденцій - притягнення інвестицій в українську економіку (4, з. 35). Очевидно, цей шлях також може мати право на життя, бо світовий досвід інтернаціоналізації, а саме масштабна і диверсифікована зарубіжна інвестиційна діяльність національних фірм сприяє становленню найбільш конкурентноздатних економік і, навпаки, використання переваг тільки внутрішньої інтернаціоналізації, хоча й сприяє економічному успіху окремих країн, що розвиваються, однак не робить їх стійкими і конкурентоспроможними.

Не розглядаючи глибоко проблему інтернаціоналізації, яка вимагає самостійного дослідження, варто відзначити, що ефективно інтегруватися в міжнародні товарні і фінансово-інвестиційні ринки українські підприємства зможуть передусім на основі власних транснаціональних структур, реальними праобразами яких є фінансово-промислові групи (ФПГ). Враховуючи можливий негативний вплив ФПГ на економіку, яка знаходиться в перехідному стані, необхідна відповідна вибіркова (очевидно, достатньо жорстка) державна політика, орієнтована на формування ТНК. Цій меті служить Закон України “Про промислово-фінансові групи”, що був прийнятий 21 листопада 1995 року і за своїм змістом регламентує більше не створення ФПГ, а консорціумів. На цей закон накладене вето Президента України. Однак, Україна приєдналася до угоди країн СНД про створення транснаціональних компаній.

Однією з перших транснаціональних фінансово-промислових структур є АТ “Росукрнефтепродукт”. Воно засноване в 1993 році нафтовиками Тюмени і десятьма орендними підприємствами Східної України. Специфіка даного АТ полягає в тому, що воно створюється не банками, як це передбачене класичною схемою, а промисловцями. В даний час проробляються пропозиції зі створення фінансово-промислової групи з виробництва автомобілів і автолиста, в яку повинні ввійти іноземні інвестори “Dawoo” і “Дженерал моторс”, металургійні заводи Запоріжжя і Маріуполя, Запорізький автомобільний завод і банк “Автозазбанк”.

Проект створення ФПГ з виробництва корпусів для суднобудівної промисловості передбачає участь Лисичанського нафтопереробного заводу, металургійних заводів Маріуполя, Одеського судноремонтного заводу, Херсонського і Миколаївського суднобудівельних заводів, банків. Проектом створення ФПГ “Міжнародні авіалінії” передбачається охопити майже 50 підприємств оборонного комплексу Росії і України.

Формування фінансово-промислових груп в Україні підпорядковані завданням структурної перебудови. При цьому повинні бути вирішені питання їх кількості і розмірів, а також статусу як консолідованого суб'єкту економічних відношень, включаючи державну підтримку, права підприємців і банкірів, перехресне володіння акціями.

Література:

1. Hoffman Lutz, Siedenberg A. (Hg.). Aufbruch in die Marktwirtschaft. Reformen in der Ukraine von innen betrachtet. - Kiew, im Sommer 1997 -
2. Global Development Finance, 1997, vol. 1, “The World Bank”.
3. Global Development Finance, 1997, vol. 2, “The World Bank”.
4. Губський Б. Проблеми міжнародного інвестування в Україні.- Економіка України, 1998, №1.
5. Європейський Центр макроекономічного аналізу України. Тенденції української економіки, 1997, січень.
6. Концепція економічної стабілізації та зростання в Україні. - Економіка України, 1997, ї 12.
7. Лукінов І. Економічні трансформації. - Київ: Інститут економіки Національної академії наук України, 1997.
8. Мочерний С. В., Плотніков О. В. Економічна безпека України: шлях до цивілізації чи до деградації. - Львів, 1997.
9. Покритан, А. Ринкова трансформація і проблеми приорітетів в економіці України. - 1997, № 12.
10. Сороко, І. Тіньова економіка України: сутність, витоки, шляхи подолання. - Схід, 1997, № 6.
11. Статистичний бюлетень за січень-жовтень 1997 року, №1. - Київ, Міністерство статистики України, 1997.

Джерело: http://science.uazone.net/economics/savelyev/works/fenomen_u.html.