Амбасадор козацької нації

14 липня 1789 року французи штурмом узяли Бастилію, поклавши початок Великій французькій революції. Чотири роки по тому Людовіка XVI рішенням Конвенту було страчено. Його батько, Людовік XV, увійшов в історію фразами «На наш вік вистачить» та «Після нас хоч потоп».

Тим часом саме в Людовіка XV шукали підтримки українські козаки і, зокрема, гетьман Пилип Орлик, після поразки Мазепи під Полтавою. Його син, Григорій Орлик, був маршалом французької армії, членом «таємного кабінету» Людовіка XV, генерал-ад’ютантом короля Польщі Станіслава Лещинського і найвизначнішим розвідником у тодішній Європі. Дружбою з ним пишався Вольтер, а Росія оголосила його поза законом і полювала на нього по всьому світові. На згадку про нього лишилася назва найбільшого французького аеропорту Орлі, збудованого на місці колишнього маєтку графа Орлика.

Похресник Мазепи

Народився майбутній «амбасадор козацької нації», як його назвали після Вольтера, 5 листопада 1702 року в Батурині, колишній козацькій столиці, яку за кілька років буде вщент знищено й спалено за наказом Петра І. Його батько, у майбутньому – автор першої в Європі демократичної конституції Пилип Орлик на той час був на Запоріжжі канцеляристом гетьманської військової старшини. До хреста маленького козака тримали сам Іван Мазепа та Любов Кочубеївна, дружина генерального писаря Василя Кочубея. Нарекли хлопчика Григорієм. Спокійні роки закінчилися після поразки мазепинців під Полтавою. Разом із Мазепою Орлики переправляються до Бендер, де гетьман незабаром помирає. Його наступником 5 квітня 1710 року козаки одноголосно обирають Пилипа Орлика. Того ж дня було затверджено «Конституцію прав і вольностей Війська Запорозького». Козаки ніяк не втрачають надії повернути Україні свободу, укладають союз із кримським ханом Довлат-Гіреєм, а заручником цього союзу стає дев’ятирічний Григорій Орлик, який пізніше заприятелював із ханським сином.

Кілька разів доля начебто всміхалася їм. 5 квітня 1712 року Петро І, ущент розбитий над річкою Прут військами Довлат-Гірея, уклав мирний договір, згідно з яким Москва відмовлялася від претензій на Україну: «Його Царська Величність свою руку відбирає від козаків із прадавніми їхніми рубежами». Однак згодом Росія підкупила великого візира, і договір було переписано настільки туманно, що кожен міг його трактувати на власний розсуд. Запорожці, в очікуванні сприятливіших умов для повстання, оселилися на території Османської імперії, утворивши так звану Кримську Січ.

Увесь цей час шведський король Карл ХІІ зі своїми союзниками – польською та українською шляхтою – і рештками війська перебуває в Бендерах. Спочатку Османська Порта не має нічого проти, однак на початку 1713 року на вимогу Росії вона наказує Карлові покинути місто, а його союзникам – лишатися осторонь. Поляки так і зробили, а Пилип Орлик зостався вірним королю. Він був поруч із Карлом, коли той, маючи тільки 300 чоловік, прийняв бій 20-тисячного війська турків і татар. Після розгрому татари кинулися до будинку Орлика, однак 11-річний Григорій вийшов на поріг із шаблею захищати родину. Розлючені татари схопили хлопця, прив’язали до коня, і тільки втручання ханового сина та польського сенатора Сапєги врятувало хлопця від смерті. Разом із батьком він вирушає до Швеції, поклавши початок першій хвилі українських емігрантів у Європу.

«Україна завжди прагнула до волі»

Ці слова написав пізніше Вольтер у своїй «Історії життя Карла ХІІ», дослідивши з прискіпливістю історика й філософа всі перипетії козацької боротьби за незалежність. Історичні документи про події протистояння Мазепи й Петра передав Вольтеру в 1730 році саме Григорій Орлик. На той час він уже встиг відслужити в шведській королівській гвардії, у саксонській гвардії та осавулом польського коронного гетьмана, розпочати університетські студії в Лунді (Швеція), де захопився творами Цицерона, Плутарха, Юлія Цезаря, Еразма Роттердамського, показав хист до музики, зокрема до гри на лютні. Подивитися світу йому довелося, ховаючись від переслідування царського резидента Ягужинського, який по всій Європі вишукував «зрадників-мазепинців»: у Варшаві було заарештовано генерального осавула гетьмана, дядька Орлика-молодшого Григора Герцика, у Гамбурзі було підступно схоплено небожа Мазепи Андрія Войнаровського (обоє стали багатолітніми в’язнями Петропавловської фортеці), а самого Пилипа Орлика фактично під домашнім арештом від гріха подалі турки тримали в Салоніках. Пізніше Григір, їдучи в Стамбул на переговори з ханом, під іменем старшини швейцарської гвардії Хага заїде на кілька тижнів до Салонік, щоб після десятилітньої розлуки побачитися з батьком.

У Григорія була мета: об’єднати розпорошені в Європі та в Україні козацькі сили і ще раз спробувати здобути незалежність. Але зробити це можна було лише за підтримки міцної антиросійської коаліції, куди увійшли б давні вороги Росії – Османська імперія, Швеція, Польща та Франція. Ситуація була тим більш сприятлива, що король Польщі Август ІІ був при смерті, а Людовік ХV був зацікавлений у поверненні на престол свого тестя Станіслава Лещинського, союзника Мазепи й Карла ХІІ під Полтавою, а тому кревного ворога Росії. Заручившись підтримкою міністра закордонних справ Франції Шовелена, Орлик у червні 1730 року прибуває до Стамбула, проводить переговори з послом Франції, а пізніше і з ханом Каплан-Гіреєм – своїм товаришем дитинства, який колись порятував Орлика від розправи, і домовляється про союзницькі дії в разі виступу на Москву.

Російська таємна поліція йшла за Орликом по п’ятах. Двічі йому дивом вдавалося уникнути смерті від рук найманих убивць. Під час першого візиту до єрусалимського патріарха той запросив «капітана Хага» відвідати його ще раз, аби докладніше розповісти про «рідну Швейцарію», і той за ніч вивчив швейцарську енциклопедію. По дорозі зі Стамбула він інкогніто пробирається на Кримську Січ і переконується, що козаки пам’ятають його батька, хоча й не знають, чи він іще живий. Мудрістю і відчайдушним характером Орлика захоплювався навіть комендант російського війська в Україні генерал Кейт: коли Орлик 1734 року одважився пробратися на Гетьманщину, той не тільки не затримав його, а й допоміг безперешкодно покинути Україну.

На той час Орлик виношує нові плани підняти повстання в Україні. 1 лютого 1733 року помирає польський король, і Орлик таємними шляхами через ворожу Німеччину, союзника Австрії та Росії, супроводжує Станіслава Лещинського до Варшави та мільйон флоринів на підкуп сенаторів. Завдяки цьому на сеймі королем Польщі одноголосно було обрано Лещинського. За цю операцію Людовік ХV нагородив Григорія діамантом вартістю 10 тисяч екю й титулом графа де Лазіскі, а королева подарувала свій портрет, оздоблений самоцвітами. А найголовніше – король добився від Порти звільнення Пилипа Орлика, який мав очолити козацьке повстання.

На жаль, було вже пізно. Царський уряд уже домігся, щоб Кримська Січ перейшла під протекторат Москви. Росія ввела велику армію в Польщу, і Лещинському довелося тікати, а Франція вплуталася у війну з Австрією за польський спадок.

Останній шанс для справи «козацької нації» Орлик використав 1741 року, коли Швеція оголосила війну Росії. Він, на той час уже маршал Франції та член «Таємної ради» Людовіка ХV, переконує короля відновити коаліцію Порти, Швеції, кримського хана та України проти Росії, їде в Стокгольм і докладає титанічних зусиль, щоб продовжити війну. Дізнавшись про це, цариця через своїх союзників висловлює кардиналу Флері офіційний протест проти «інтриг Орлика». Франція на деякий час іде з Росією на мирову. У 50-х роках ведуться спроби схилити до козацького повстання гетьмана Розумовського, на що Єлизавета, довідавшись про його контакти з мазепинцями, терміново відкликає того в Москву. Через протест Росії Орлик так і не став послом Франції у Стамбулі – ця посада тоді вважалася «віце-султанською», а турки казали, що посол «тримає в кишені всіх європейських послів». Щоб не ускладнювати стосунки Франції з Австрією, що готувалася виступити союзницею проти Пруссії, Орлик сам зняв свою кандидатуру.

Запорізька Франція

3 грудня 1747 року у Версалі в присутності короля Григорій Орлик одружується з Луїзою-Оленою Ле Брюн де Дентевіль. На весілля Вольтер подарував йому авторський примірник «Історії життя Карла ХІІ» у червоній шкіряній оправі з родовим гербом Орликів. Наречена ж купила йому драгунський кінний полк, який дістав назву «Сині шведи короля». Сюди ж увійшла й козацька сотня, де служили і два племінники Орлика.

Орлик запропонував французькому двору з українських козаків-емігрантів створити Рейнську Січ біля легендарної скелі Лорелеї, на порогах, що нагадували Чортомлик. Ця Січ мала б захищати кордони Франції від німецьких нападів. Пізніше козацтвом, як реальною силою, дуже цікавився Наполеон, за наказом якого було написано «Історію козацької України». Він мріяв використати їх у боротьбі проти Росії, а гетьманом України було призначено генерала Мюрата. Солідарним із Наполеоном був і Комітет громадського порятунку часів якобінської диктатури, який в інструкції своїм агентам у Східній Європі наголошував: «Щоб вести цю війну [з Росією], необхідно підтримувати Польщу, донських козаків і Україну».

Втілити в життя свої плани Орлику завадила Семилітня війна. Разом зі своїми «Синіми шведами» Орлик брав участь у битві під Розбахом у Саксонії, спричинився до взяття Ганноверу, прославився на території сучасної Німеччини. У січні 1759 року його було поранено в переможній битві французів під Франкфуртом. Бойового командира «Сині шведи» перенесли в будинок Йоахіма Геспера Гете, де за ним доглядав син господаря – майбутній класик німецької літератури. Ще не зовсім одужавши, Орлик знову кидається в бій і в битві під Мінденом, над Рейном, дістає друге, смертельне, поранення. 14 листопада 1759 року «граф Григорій Орлик, генерал-поручник, кавалер шведського ордена Меча й ордена Святого Луї помер у діючій армії». Таке послання отримала вдова Орлика разом з особистим листом короля: «Мадам, я втратив досконалого шляхтича, Франція – сміливого й видатного генерала, славне ім’я якого назавжди залишиться в анналах армії. У безмежному горі, що Вас спіткало, знайдіть розраду в тому, що граф Орлик помер так, як слід помирати людині його роду й гідності». Луїза де Дентевіль пережила чоловіка на 16 років. Заміж вона більше не вийшла. За три дні до смерті вона отримала від імператриці Австрії Марії Терезії орден «Висхідного хреста» – нагороду вірним вдовам.

Григорій Орлик – генерал армії Людовіка ХV, видатний європейський дипломат ХVІІІ століття.

Народився 5 листопада 1702 року в Батурині. Його хрещеними стали Іван Мазепа та Любов Кочубеївна.

Був слухачем університету в Лунді (Швеція), захопився творами Цицерона, Плутарха, Юлія Цезаря, Еразма Роттердамського. Вивчав філософію, військову справу, чудово фехтував, непогано малював і грав на музичних інструментах. Досконало знав латину, німецьку, французьку, польську, шведську, турецьку та інші європейські мови.

Прославився як майстер дипломатії. Брав участь у реставрації польського короля Станіслава Лещинського. Доклав чимало зусиль, щоб створити антиросійську військову коаліцію й добитися визволення України. Був причетний до багатьох таємних акцій Людовіка ХV, мав розвинену мережу таємної агентури, був одним із найкращих в Європі розвідників того часу.

Автор «Історії України». Матеріали, передані Пилипом Орликом через сина, лягли в основу «Історії життя Карла ХІІ» Вольтера.

Кавалер найвизначніших військових нагород Європи: французького ордена «Хреста святого Луї», ордена «Меча Швеції», польського ордена «Білого орла».

Загинув за Францію 14 листопада 1759 року в бою біля міста Міндена. Його ім’ям названо французький аеропорт Орлі.

Джерело: Громадсько-політичний тижневик "Без цензури" .

Найближчі відкриті тренінги Деревицького